Маха гола

Хосефіна не стала заперечувати. Це життя з щоденними прийомами в незліченних посольствах почало набридати їй. Коли розвіялися чари перших вражень, Хосефіна помітила, що світські дами ставляться до неї з образливою поблажливістю, так ніби вона опустилася на щабель нижче, поєднавши своє життя з художником. Окрім того, «акредитовані» при посольствах молоді люди усіх рас та відтінків шкіри, — і біляві, й чорняві, — які шукали розради в своєму парубоцькому житті, не виходячи за межі дипломатичного світу, дозволяли собі надто зухвалі вихватки, коли кружляли з нею у вальсі або виписували фігури котильйону. Очевидно, її вважали легкою здобиччю, адже шлюб із художником не міг бути доброю рекомендацією в аристократичних салонах. Вони зверталися до неї по-англійському або по-німецькому з цинічними пропозиціями, і їй доводилося терпіти і стримуватись, кусаючи губи, бо поруч стояв Реновалес, який не розумів ані слова і, здавалося, радів, що елегантні юнаки, чиї манери він намагався наслідувати, виявляють до його дружини таку увагу.

Отож подорож стала справою вирішеною... У Венецію! Друг Котонер попрощався з Реновалесами: йому шкода розлучатися з ними, але його місце в Римі. Саме тими днями папа занедужав, і художник, сподіваючись, що найсвятіший отець помре, заготовляв полотна всіх розмірів, силкуючись угадати, хто ж буде його наступником.

Думаючи про минуле, Реновалес завжди з ніжним сумом згадував їхнє життя у Венеції. То були його найщасливіші роки. Окутане золотим сяйвом казкове місто посеред лагуни, яке ніби коливалося над збриженою водою, здалося йому таким прекрасним, що на якийсь час він навіть забув, як вабило його людське тіло, божественна нагота. Реновалеса причарували старі палаци, безлюдні канали, лагуна з її зеленавими тихими водами. Здавалося, в цьому старовинному місті, мертвому й вічно усміхненому, живе душа величної минувшини.

Вони оселилися в палаці Фоскаріні, масивній будівлі з червоними стінами, високі, обкладені білим каменем вікна виходили на водний провулок, що відгалужувався від Великого Каналу. Тут жили в давнину купці й мореплавці, що завоювали не один острів на сході Середземного моря і не раз в історії носили на голові блискучий золотий ріг венеціанських дожівДож — так називався правитель Венеціанської (к. 7—18 ст.) та Генуезької (XIV—XVIII ст.) республік.. Дух сучасності, утилітарний і непоштивий до старовинної величі, не пощадив і палац Фоскаріні, перетворивши його на багатоквартирний житловий будинок: прикрашені позолотою салони було перегороджено грубими перебірками, в оздоблених філігранними візерунками аркадах патіо обладнано кухні, в галереях, обкладених мармуром, якому сторіччя надали бурштинової прозорості, висіла мокра білизна, а там, де пообсипалась розкішна мозаїка, поналіплювали керамічних плиток.