Маха гола
- Автор: Ибаньес Висенте Бласко
- Год: 1980
- Язык: украинский
- Год: Дніпро
- Переводчик: Віктор І. Шовкун
- Жанр: Классическая проза
Электронная книга - «Маха гола». Краткое содержание книги:
Кожна така купівля була великою радістю для Котонера; він заходив у студію Реновалеса з високо піднесеною головою й удавано скромною усмішкою на устах.
— Щойно продав картину, хлопче. Папу... Отого великого... Що два метри заввишки.
І з раптовим спалахом віри у свій хист починав розмову про майбутнє. Інші жадають призів, тріумфів на виставках; його прагнення куди скромніші. Він буде цілком задоволений, коли йому пощастить угадати, хто стане папою, як помре папа нинішній, і намалювати заздалегідь десятки його портретів. Ото був би тріумф — викинути цей товар на ринок уже на другий день після конклаву! І Котонер, який чудово знав кожного з кардиналів, перебирав подумки весь священний колегіум, з упертістю азартного гравця сушив собі голову, кому ж із п’яти чи шести претендентів на святий престол пощастить домогтися тіари.
Він жив на подачки високих священнослужителів, але до релігії був байдужий — ніби спілкування з церковною верхівкою знищило у ньому всяку віру. Дідуган у білих ризах та високе панство в червоних мантіях навіювали йому пошану тільки тому, що були багаті і давали йому можливість провадити свій жалюгідний портретний промисел. Котонер боготворив лише Реновалеса. Буваючи в студіях інших художників, він вислуховував дошкульні жарти на свою адресу з незворушною посмішкою людини, яка звикла все терпіти; але нехай ніхто не сміє говорити погане про Маріано, засумніватись у його хисті. Вія вважав, що Реновалес здатен створювати тільки шедеври, і в своєму сліпому поклонінні щиро захоплювався картинами, які сходили що два-три дні з другового мольберта для єврея-повіреного.
Подеколи Хосефіна, завжди несподівано, навідувала чоловіка в студії; Реновалес малював, вона гомоніла з ним, хвалила полотна, що подобалися їй гарним сюжетом. Під час таких візитів вона любила, щоб чоловік був сам і малював з уяви, маючи перед собою лише якусь одежину, напнуту на манекен. Хосефіна відчувала огиду до живої натури, і марно переконував її Реновалес, що без цього годі обійтися. її чоловік має досить хисту, щоб малювати гарні картини, не дивлячись на якихось брутальних селюків, а надто жінок, отих розпатланих самиць з очима, як жарини, і зубами, як у вовчиць — у тиші й самоті студії вони здавалися їй страхітливими. Реновалес сміявся. Яка ж вона дурненька! Ревнивиця! Чи ж він здатен, коли малює, думати про щось інше, окрім мистецтва!..
Одного дня, несподівано зайшовши до студії, Хосефіна побачила на помості, призначеному для натури, голу жінку, що лежала на якихось шкурах, виставивши жовтаво-перламутрові на колір задні округлості свого тіла. Художникова дружина стиснула губи і вдала, ніби не бачить тієї жінки;неуважно слухала вона Реновалеса, який пояснював їй, навіщо йому знадобилася гола натурниця. Він якраз малює вакханалію і ніяк не може обійтися без живої натури. Це необхідність: людське тіло не намалюєш «по пам’яті». Натурниця, спокійнісінька наодинці з художником, засоромилася своєї наготи перед цією елегантною дамою. Вона відразу ж прикрилася шкурою і шмигнула за ширму, де квапливо вдяглася.