Маха гола

Кожна така купівля була великою радістю для Котонера; він заходив у студію Реновалеса з високо піднесеною головою й удавано скромною усмішкою на устах.

— Щойно продав картину, хлопче. Папу... Отого великого... Що два метри заввишки.

І з раптовим спалахом віри у свій хист починав розмову про майбутнє. Інші жадають призів, тріумфів на виставках; його прагнення куди скромніші. Він буде цілком задоволений, коли йому пощастить угадати, хто стане папою, як помре папа нинішній, і намалювати заздалегідь десятки його портретів. Ото був би тріумф — викинути цей товар на ринок уже на другий день після конклаву! І Котонер, який чудово знав кожного з кардиналів, перебирав подумки весь священний колегіум, з упертістю азартного гравця сушив собі голову, кому ж із п’яти чи шести претендентів на святий престол пощастить домогтися тіари.

Він жив на подачки високих священнослужителів, але до релігії був байдужий — ніби спілкування з церковною верхівкою знищило у ньому всяку віру. Дідуган у білих ризах та високе панство в червоних мантіях навіювали йому пошану тільки тому, що були багаті і давали йому можливість провадити свій жалюгідний портретний промисел. Котонер боготворив лише Реновалеса. Буваючи в студіях інших художників, він вислуховував дошкульні жарти на свою адресу з незворушною посмішкою людини, яка звикла все терпіти; але нехай ніхто не сміє говорити погане про Маріано, засумніватись у його хисті. Вія вважав, що Реновалес здатен створювати тільки шедеври, і в своєму сліпому поклонінні щиро захоплювався картинами, які сходили що два-три дні з другового мольберта для єврея-повіреного.