Пригоди Шерлока Холмса. Том 2
- Автор: Конан Дойл Артур
- Серия: Пригоди Шерлока Холмса #2
- Год: 2010
- Язык: украинский
- Жанр: Классические детективы
Электронная книга - «Пригоди Шерлока Холмса. Том 2». Краткое содержание книги:
Цей том — другий із чотиритомного видання, до якого увійшли в українському перекладі усі твори англійського класика про пригоди Шерлока Холмса.
Він з’явивсь у Баскервіля того самого дня, коли я вперше його зустрів, а вранці повів нас обох подивитися на те місце, що дало витоки легенді про несамовитого Х’юго. Ми пройшли кілька миль у глиб боліт і опинилися в такій понурій місцині, яка сама собою могла б породити таку історію. Вузенька стежка, що пролягала між двома гранітними стовпами, вивела нас у невеличку долину, порослу білою пухівкою. Посередині її стримлять дві величезні скелі, що звужуються вгорі й нагадують велетенські ікла якогось чудовиська. Все це точнісінько відповідало описові сцени тієї давньої трагедії. Сер Генрі зацікавлено озиравсь і розпитував Степлтона: невже той справді вірить у можливість надприродного втручання в людські справи? Говорив він недбало, проте ставився до цього, судячи з усього, дуже серйозно. Степлтон відповідав стримано — видно було, що він не договорював до кінця і щадив почуття молодого баронета. Він розповів нам про декілька випадків, коли цілі сім’ї постійно зазнавали якогось незбагненного лиха, й після того в нас з’явилося враження, що він теж вірить забобонам тутешніх мешканців.
По дорозі додому ми завернули до Мерипіт-Хавса поснідати; тоді сер Генрі й познайомився з міс Степлтон. Він з першого ж погляду захопився нею, і навряд чи я помилюся, коли скажу, що то було взаємне почуття. Він знову й знову згадував її по дорозі, і відтоді не минає й дня, щоб ми не побачилися з братом і сестрою. Сьогодні вони в нас обідатимуть, а сер Генрі вже збирається відвідати їх наступного тижня. Як на мене, Степлтон мав би лише вітати ці стосунки, проте я не раз помічав, що він супиться, коли сер Генрі приділяє хоч якусь увагу його сестрі. Він, напевно, дуже її любить, йому сумно буде самому, але ж це верх егоїзму — перешкоджати такому чудовому шлюбові. Та факт залишається фактом: він справді не хоче, щоб це знайомство переросло в кохання, і я частенько бачив, як він заважає їхнім розмовам наодинці. До речі, якщо до нашої справи додасться ще й любовна історія, то ваш наказ не залишати сера Генрі майже неможливо буде виконати. Коли ж я його суворо дотримуватимусь, то уявіть собі, як це похитне мою тутешню репутацію!
Іншим разом, — тобто в четвер, — у нас снідав доктор Мортімер. Він розкопував курган у Довгій долині і знайшов там череп первісної людини, що принесло йому неабияку радість. Я ніколи ще не бачив такого завзятого дослідника! Потім надійшли Степлтони і добряга-доктор на прохання сера Генрі повів нас усіх у тисову алею, щоб показати, як усе було тієї фатальної ночі. Алея ця довга, темна, облямована двома рядами високого живоплоту й двома вузькими смужками трави. У дальшому кінці стоїть давня, напівзруйнована альтанка. Якраз на півдорозі є хвіртка, де старий джентльмен струшував з сигари попіл. Вона дерев’яна, пофарбована білилом і взята на засувку. За нею простерлися безмежні болота. Я згадав, що ви говорили про ту пригоду, і спробував уявити собі, як це сталося. Стоячи біля хвіртки, старий побачив, як щось наближається до нього з боліт, і він так злякався цього видива, що кинувся без тями навтікача і сконав від розриву серця. Від кого ж він утікав? Від вівчарки з боліт? Чи від пекельного собаки-привида — величезного, чорного? А може, то людські витівки? Може, блідий і насторожений Берімор знає більше, ніж каже? Усе це повито туманом, але все-таки за ним стоїть чорна тінь злочину.
Відтоді, як востаннє писав до вас, я познайомивсь іще з одним сусідом. Це містер Френкленд із Лефтер-Холла, що мешкає за чотири милі на південь від нас. Цей старий, червонощокий, сивий чоловік має жовчну натуру. Він схибнувся на британському законодавстві і вгатив шалені гроші в судові позови. Позивається він лише заради власної забави, виступаючи то відповідачем, то позивачем, а такі розваги, звичайно, коштують немало. Спаде йому на думку заборонити проїзд повз свій маєток — нехай парафіяльна рада доводить, що це незаконно. Або власноручно висадить чиюсь хвіртку і оголосить, що тут зроду-віку була проїжджа дорога, — нехай господар судиться з ним за порушення межі. Він чудово знається на давньому звичаєвому праві й застосовує свої знання іноді на користь сусіднього села Фернворсі, а іноді — наперекір йому, отож селяни то вдячно носять його на руках вулицями, то спалюють його опудало. Кажуть, нібито зараз він затіяв сім позовів, які до решти видоять його гроші, і він, позбавлений таким чином жала, стане набагато добрішим. Але в усьому іншому це лагідний, ласкавий чоловік, і я згадав його тільки тому, що ви просили мене описати всіх наших сусідів. Зараз він знайшов собі дивне заняття: полюбляючи астрономію, придбав чудову підзорну трубу й цілісінькі дні лежить на даху свого будинку — оглядає болота, сподіваючись вислідити втікача-каторжанина. Якби він витрачав свої зусилля лише на це, то все було б гаразд, але ходять чутки, ніби він збирається посадити доктора Мортімера за те, що той розкопав могилу без дозволу родичів покійного; йдеться, звичайно, про отой череп первісної людини з кургану в Довгій долині. Містер Френкленд, як бачите, трохи розважає наші одноманітні будні, і це нам дуже до речі.