Гобіт, або Туди і Звідти
- Автор: Толкин Джон Рональд Руэл
- Год: 2011
- Язык: украинский
- Год: Астролябія
- Переводчик: О. О’Лір
- Жанр: Фэнтези
Электронная книга - «Гобіт, або Туди і Звідти». Краткое содержание книги:
Написаний професором Толкіном для власних дітей, «Гобіт» відразу ж по виході у світ зустрів палке схвалення. Ця дивовижна історія, цілком закінчена та вивершена, водночас є преамбулою до «Володаря Перстенів». Видання, прикрашене чудовими ілюстраціями Алана Лі, задовольнить навіть найвибагливіших читачів.
— Кинджал — зброя, що походить із Ґондоліна!
— С-с-с-с, — засичав Ґоллум і миттю став надзвичайно ґречним. — Чи не прис-сіс-сти нам тут і не побес-сі-дувати з ним тріттт-шки, мій дорогес-с-с-сенький? Йому подобаютьс-ся загадки, звіс-сно, подобаютьс-ся, чи не так?
Він налаштувався здаватися доброзичливим, принаймні зараз, поки не дізнається більше про кинджал і про гобіта — чи той дійсно один-однісінький, чи годиться в їжу — й чи сам він, Ґоллум, дійсно голодний. Загадки — це єдине, що спало йому на думку. Загадування їх і часом відгадування — то була єдина гра, в яку він грав багато-багато років тому з іншими кумедними створіннями, які сиділи по своїх норах, аж доки втратив усіх своїх друзів і, самотній та гнаний, заповз углиб, углиб — у темні надра гір.
— Що ж, гаразд, — відказав Більбо, який налаштувався погоджуватися з усім, поки не дізнається більше про це створіння: чи дійсно воно одне-однісіньке, чи не голодне воно й не розлючене і чи не друг воно ґоблінам.
— Загадуй ти перший! — додав він, бо не встиг нічого придумати.
Тож Ґоллум просичав:
— Ну, це легко! — сказав Більбо. — Гадаю, це гора.
— Хіба це так легко відгадати? Нам слід влаш-штувати змагання, мій дорогес-сенький! Якщо дорогес-сенький загадає, а оцей-о не відгадає, ми його з’їмо, мій дорогес-с-сенький. Якщо він загадає нам, а ми не відгадаємо, тоді ми зробимо те, що він попрос-сить, гаразд? Ми покажемо йому ш-ш-шлях до виходу, он як!
— Добре! — погодився Більбо, не сміючи відмовитись і мало зі шкіри не вилазячи, щоб придумати загадку, яка б урятувала його від потали.
Це було все, що він зміг придумати, — думка про поїдання надто запала йому в голову. До того ж загадка була доволі стара і Ґоллум знав відгадку не гірше за вас.
— Заялож-жене, яке ж це заялож-жене! — прошипів він. — Зуби! Зуби, мій дорогес-с-сенький, але в нас-с їх лиш-ше ш-ш-шість!
Тоді Ґоллум загадав удруге:
— Хвилинку! — скрикнув Більбо, який усе ще не міг відкараскатися від нав’язливої думки про поїдання. На щастя, одного разу він уже чув щось подібне і, напруживши пам’ять, згадав відгадку.
— Вітер, звісно, вітер! — вигукнув він і так зрадів, що відразу ж вигадав одну загадку сам. «Це спантеличить бридку підземну тварючку», — подумав він і проказав уголос:
— С-с, с-с, с-с, — сичав Ґоллум.
Він жив під землею з давніх-давен і забув про подібні речі. Але щойно Більбо почав сподіватися, що той бідолаха не зможе відгадати, Ґоллум попорпався в пам’яті, подумки повернувшись на багато-багато століть назад, коли він жив із бабусею в норі на березі річки, і просичав:
— С-с-с, с-с-с, мій дорогес-сенький. Ідеться про с-сонце та с-стокротку, не інакш-ше.
Але такі звичайні, буденні надземні загадки йому набридли. До того ж вони нагадували йому дні, коли він іще не був такий самотній, підлий і гидкий, як зараз, а це виводило його з рівноваги. Що більше — такі загадки викликали в нього голод, тож цього разу він спробував загадати щось трохи складніше і підступніше:
На лихо для Ґоллума, Більбо вже чув таке раніше, та й відповідь, так чи інак, оточувала його звідусіль.
— Темрява! — випалив він, навіть не почухавши за вухом і не напустивши на себе замисленого вигляду.
загадав він, аби відтягнути час, поки зможе придумати щось справді складне. Ця загадка здавалася йому страшенно легкою й заяложеною, хоча він і переказав її своїми словами. Проте вона виявилася підступним питанням для Ґоллума. Він сичав, шипів і бубонів собі під ніс, а проте не міг відгадати.
Через деякий час Більбо взяла нетерплячка.
— Ну, то що ж це? — допитувався він. — Відгадка — не киплячий чайник, як ти, здається, думаєш, судячи зі звуків, які ти видаєш.
— Лише один ш-шанс-с, хай він дас-сть нам ш-шанс-с, мій дорогес-сенький — с-с — с-с.