Нові пригоди Електроніка
- Автор: Велтистов Евгений Серафимович
- Год: 2005
- Язык: украинский
- Год: "Школа"
- ISBN: 966-661-446-4
- Переводчик: Микола Видиш
- Жанр: Детское фэнтези
Электронная книга - «Нові пригоди Електроніка». Краткое содержание книги:
Створений фантазією письменника Євгена Велтистова «електронний хлопчик» Електронік давно став одним із найулюбленіших героїв дітвори у багатьох країнах світу. У повістях «Переможець неможливого» і «Нові пригоди Електроніка» всюдисущий «хлопчик із чемодана» не лише активно допомагає своїм друзям створювати грандіозний проект майбутнього — «Космічний корабель «Земля», але й встигає закохатися.
— Ви зробите помилку, — попередив Електронік. — Він сьогодні надсильна людина. Я поясню йому, як поводитися з камерою.
— Правильно, переможців не судять, — погодився батько силача.
Мабуть, найуважнішим глядачем матчу був Електронік. Він запам’ятав найдрібніші рухи хокеїста під номером тринадцять, зробив про себе розрахунки надсили і в черговій розмові з Рессі передав йому дані. Рессі зацікавився системою Гусєва й зажадав подробиць. Ні, він не був запеклим хокейним болільником, тим більше що плавав в океані незнайомої планети. Просто Рессі теж мав біоелектронну систему в деяких механізмах, й оскільки він іноді відставав від спритного кита Юпітера, то шукав різних способів збільшити свою швидкість. В кінці, як завжди, Рессі передав:
«КИТЮП МОВЧИТЬ».
Китюпом він, заощаджуючи час та енергію, називав тепер кита Юпітера.
Сьоме квітня
КОРОВА З КАСТРУЛІ
— Сироїго, це я, Смирнов. Можеш заглянути до мене? Треба порадитися.
— А що в тебе сталося?
— Розумієш, по телефону всього не поясниш. З моєю коровою можуть трапитися неприємності.
— Я не ветеринар. Я астрофізик — ти маєш знати, Вікторе. І до того ж зайнятий: розмірковую про потойбічні світи.
— Кинь ти ці дурниці. Тут складніше питання…
— Земні справи в даний момент мене не цікавлять.
— Ага, отак! Ну, прощавай.
— Прощавай…
Віктор Смирнов знизав плечима: ну й задавака цей астрофізик. Ніби ніхто не знає, що він пише вірші. «Потойбічні світи» — теж мені наукова проблема!..
Віктор набрав номер Вовки Королькова й почув, що той компонує надзвичайно важливий твір.
— Професоре, — переконував Смирнов, — твоє геніальне творіння не втече, а тут жива істота…
— Як не втече? Я можу забути алгоритм, — боронився Професор. — Зараз моделюю третю частину симфонії. Ось послухай…
— Оригінально, хоч і погано чути. Як називається?
— «Концерт для вертольота з оркестром».
— Щось я не розумію тебе, творець вертольота…
— Сам ти творець корів! — образився композитор.
— Так, я — творець саме корів, — з гідністю відповідав Віктор. — Вважай, Професоре, що ти не маєш ніякого відношення до розгадки походження життя на Землі…
— І не треба! Це може зробити будь-яка електронна машина, якщо їй дати точну програму… — І Корольков кинув трубку.
Незворушний Віктор Смирнов відчув, що він хвилюється. «Що сталося? Невже їм якісь там твори дорожчі за товариша?» Був ще Макар Гусєв. Він, звичайно, не науковий консультант, але сильна й відверта людина.
— Макаре, мені терміново потрібна твоя сила!
— Моя сила всім потрібна, — прогудів Макар у трубку.
— Річ у тім, що сам я не справлюсь із своєю коровою, — повідомив його Віктор. — Вона дуже велика.
— Ти хочеш, щоб я підняв її за роги? — серйозно сказав Макар.
— Досить жартувати, Гусєв. Приходь. Ти дуже потрібний.
— Як я до тебе прийду, коли я лежу в камері?! Ну, подумай сам! У мене сьогодні відповідальне змагання, я не можу марнувати жодної хвилини. Бери свою каструлю і йди з нею до мене.
— Несерйозна людина ти, Гусєв!
— Ось-що, Вітько, я цього не чув, а ти не потрапляй мені на очі! Зрозумів?..
Винахідник розгубився. «Ну й генії! Ну й науковий колектив! Просто егоїсти — кожний працює для себе. А ще — «Космічний корабель «Земля»! Хіба такий проект розв’яжеш самотужки?..» Він набрав на телефонному диску три одиниці, сказав нерівним від хвилювання голосом:
— Електроніку, це Віктор Смирнов. Ти терміново потрібен!
— Зараз прийду, — спокійно відповів Електронік.
Віктор Смирнов передчував, що його дослід з коровою закінчиться скандалом. Річ у тім, що батько Смирнова, інженер за фахом, чудово розумівся на найскладніших верстатах і механізмах, але не любив тварин. З дитинства Віктор чув, що коти й собаки небезпечні, поширюють усілякі інфекції, їх не можна гладити, а якщо подряпають чи — ще гірше — вкусять, доведеться робити уколи. Тварини, на батькову думку, були безпечні тільки на малюнках.
У першому класі Віктор попросив цуценя. Йому сказали, що це безглузда вигадка, бо цуценя ні з ким буде залишати дома. Він обіцяв виховати цуценя сам. Гаразд, сказали йому, коли станеш самостійним, будеш у четвертому класі, тоді побачимо… У четвертому класі батьки зажадали, щоб Віктор добре вчився й ідеально поводився. У щоденнику Віктора зарясніли п’ятірки. Але цуценя в домі так і не з’явилося…
У восьмому класі Віктор вивів Штучну Тварину.