Грішниці. Сфінкс
- Автор: де Карріон Мігель
- Год: 1966
- Язык: украинский
- Год: Дніпро
- Переводчик: Михайло Литвинець
- Жанр: Исторические любовные романы
Электронная книга - «Грішниці. Сфінкс». Краткое содержание книги:
Мало сказати, що «Грішниці» — вершина творчості визначного романіста і неабиякий набуток кубинської прози. Це справедливо, але далеко не все. Адже нічим не можна зміряти глибінь горя і страждання, що їх Мігель де Карріон підняв цим романом із моря біди, яке залило весь острів Кубу. Крізь пекучі гіркі сльози письменник дивився на муки народу, але ті сльози не завадили йому побачити новий день. Сторінки «Грішниць» настільки сповнені людського горя, що їх аж важко читати. Автор пером реаліста змалював жахливе життя Гавани кінця ІXX і початку XX століття, коли північноамериканські капіталісти після поразки Іспанії проникли на Кубу, несучи народові кабалу, страждання, злигодні та розпусту.
Хосефіна вийшла і за хвилину повернулась з худенькою, смагляволицьою і темноокою жінкою, одягненою в шовкову сукню. Вона глянула на Кармелу, яка навіть перед жінками хизувалася своїм пишним тілом, і, не вітаючись, вигукнула різким фальцетом:
— Кармело, які в тебе стегна! До чого ти дійдеш? І кинула масний дотеп, згадавши генерала, про якого між жінками ходили в'їдливі жарти.
Кармела, ще більше запишавшись, солодко позіхнула.
— Ти виконала моє доручення? — спитала вона подругу.
— Так. До її кімнати ніхто не заходить, окрім нього та Ріголетто. Щоправда, вчора був дон Рудесіндо з Флорою, і тепер там викладають мозаїкою підлогу. Здається, твій «свекор» захопився нею…
— Та це ж стара баба з двома байстрюками! Якось я побачила її зблизька, і в мене добре-таки свербіли руки обірвати їй коси. Вилізла бозна-звідки, а носа дере!.. Здається мені, що вона не така вже й чиста…
Аніта заперечила:
— Що там не кажи, а жінка вона справді гарна. Навіщо ображати її гідність, адже він її любить.
Кармела-Авіадора гірко скривилась і невдоволено знизала плечима:
— Може, й так. Я теж зустрічала її того дня, коли ти бачила в її кімнаті Ріголетто і старого Сармієнто… Знаєш, чого він приходив туди? По Рохеліо, щоб їхати разом в Матансас…
— Справді?
— Авжеж! А той не хотів. Теж мені мужчина… То я йому зразу сказала: «Не хочеш їхати — не приходь більше до мене». Це на нього вплинуло, і ми тут-таки сіли в машину…
— В твою?
Авіадора образилась.
— Е ні, дякую красненько. До цього я ще не дійшла. Не такий він уже гарний, щоб я возила його й платила за бензин… Він найняв машину Венено.
Очі Аніти збуджено блищали. Вона знала, що все це жарти, проте не втрималася, щоб не підколоти подругу:
— І все-таки ти його любиш?
— Ба! — презирливо зронила Кармела, розкидавши по подушці світлі пофарбовані коси. — Велика цяця! — Тоді помовчала й додала зневажливо: — Надто пісний він, голодранець. І нема в ньому нічого модерного. Я мушу вчити його… Сама не відаю, як з ним зійшлася…
Гостя дзвінко засміялась. Хосефіна, витираючи посуд, раптом застигла на місці з порцеляновою чашкою й ганчіркою в руках, і теж грубо зареготала. Потім Аніта споважніла.
— Я переконана, Кармело, — мовила вона, — що ти кохала й кохаєш Пако.
Авіадора здригнулась, наче їй за комір сипнули жару.
— Ще й як! — відповіла. — Мене аж трусить усю, коли я бачу його… Але вороття вже нема…
— А що ти відчуваєш до Рохеліо?
— Він трохи подобається мені. Правда, дебют був невдалий, і це мене збентежило. А втім, коли вже я почала гру, то нізащо не віддам його тій гордячці…
Вона встала з ліжка, встромила ноги в пантофлі й недбало закуталась у шовкове кімоно. Ходила по кімнаті, ліниво переставляючи ноги й погойдуючи стегнами. Була висока на зріст, і це скрадало її повноту. Але бурхливе життя дочасно зів'ялило її обличчя, і це дуже впадало в око, а надто тепер, коли на ньому ще не було пудри та косметики.
Кармела колись була одружена і перед тим, як потрапила у вир веселого життя, відзначалася вишуканими манерами та гарним смаком. Її спокусив набагато молодший за неї чоловіків кузен, який згодом підмовив її втекти з дому й жити з ним у Гавані, де він закінчував останній курс правознавства. Коханець розбудив у її душі жагу насолоди та розкошів й одразу штовхнув на хибний шлях, де легко можна було заробити бажані гроші. Здобувши диплома, він одружився з багатою жінкою, а її, Кармелу, залишив напризволяще. Кармела повинна була тільки дякувати юному гріховодникові, який за кілька місяців навчив її мудро використовувати свою нову професію. Весела жінка любила танці, музику, бучні оргії та швидкі гонки на автомобілях. Звідси пішло й прізвисько Авіадора, яким її охрестили меткі залицяльники. Вона любила кількох чоловіків, серед них найщиріше й найніжніше — Пако, і щотижня захоплювалась кимось новим. Один коханець зробив з неї естрадну співачку, і вона заживала слави в столичному театрику. Але швидко стомилась від репетицій та оплесків і, використавши свою популярність, оточила себе юрбою друзів. У Гавані такій жінці важко прожити на щедрість тільки одного чоловіка. Наші багачі скупі, наче й тут зберігають традиції своїх шанованих предків — крамарів та м'ясників, які розбагатіли тяжкою працею. Великі родові маєтки вже зникли, а багатство політиків, які здобули його шахрайством, ще не мало великої ваги в зміні наших національних звичаїв. Тому багато жінок, подібних до Кармели, корилися світові, в якому обов'язки та права компаньйонів точно визначені. В Авіадори були дон Пласідо, генерал Пендалес, Анхелін і ті, які посилали її в кілька місць для підтримки ділових зв'язків. Мала автомашину, яку сама водила, кілька тисяч дуро в банку, гарне помешкання на проспекті Гольфо і трьох слуг — Хосефіну, куховарку та негреня. Словом, належала до нової гаванської аристократії. Кармелу поважали й заздрили їй, а надто ті, кому не поталанило злетіти так високо.