Лис та інші детективні історії.
- Автор: Дочинець Мирослав Іванович
- Год: 2014
- Язык: украинский
- Год: Карпатська вежа
- ISBN: 978-966-8269-37-7
- Жанр: Другие детективы
Электронная книга - «Лис та інші детективні історії.». Краткое содержание книги:
Інші детективні історії об'єднані одним головним героєм — слідчим Правиком, який, шукаючи злочинні сліди, водночас шукає сенс життя, міру справедливості і милосердя.
— 5-77-52… Її телефон, — промукав сторож, благально заглядаючи в очі прийшлого бузувіра. В їх студеній сірій слюді танцювали криваві чоловічки.
Сторож тряс звільненим пальцем, жалісно поглядаючи на спотворену обручку.
— Ну от, золото нікому не приносить радості, — гидливо сказав гість і рушив до свого автомобіля.
За парканом весело лящали діти. Вони нічого не знали про мертвий час.
— Алло. Яніно Сергіївно, вас турбує все той же зануда.
— Інформацію збирати ви вмієте. Уже й телефон маєте… — голос її звучав притишено, втомлено.
— Мені його люб'язно дав ваш сторож. Душа-чоловік. Мені незручно бути вашим боржником. Здається, я обіцяв тістечко і якусь лекцію.
— Вважаєте, що я заслужила їх?
— Ви заслуговуєте більшого. Але почнімо хоча б із цього…
— Мабуть, мені і справді варто розвіятися. Тим більше, що й часу в мене зараз удосталь. Душа-сторож, гадаю, розповів вам і про це. Якщо зручно, то я буду рівно за годину в кав'ярні «Едушо». Це в пасажі, по-старому його називають Латоричним Двором.
«Дівчинко, я, старий лис, знайду й без назви», — кортіло йому сказати, але натомість він обережно натиснув червону клавішку.
На майдані мало не з-під ніг виринув Коля, жуючи щось із пакетика.
— Тебе Щуром назвали через те, що ти їси різну гидоту?
— Це чіпси.
— Гидота і є. Ти ж маєш гроші, дай матері, нехай щось приготує.
— Ага, дам. Вона проп’є.
— Тоді піди до шкільної їдальні.
— Ремонтують. Ви думаєте, чому я у вас на роботі? Дах на школі протікає. Цілий вересень уроків не буде, — радісно пояснив і побіг показувати «Едушо».
Цукрарня дихнула лоскітним ароматом смаколиків, жебоніла приглушеними голосами. Вільних столиків не було, та йому махнули з дальнього кінця під темними дерев'яними колодами. Дівчина в джинсах і м'яких коротких чобітках, як у середньовічного менестреля. Спочатку він подумав, що це підкликають не його, але кликали таки його, і це була вона. Просто в іншому образі. Платиновий водограй волосся спадав на такого ж відтінку блузку, і цей обклад гарно окреслював матову засмагу шиїта обличчя. Та ще й зрадливий рум'янець підсвітив бронзу лиця. Йому здалося, що він теж ніяковіє.
— Бачу, сьогодні в Мукачеві солодкий день, — сказав, окидаючи поглядом духмяну залу.
— Тут кожен день солодкий, — сяйнула вона своєю фірмовою посмішкою. — Чи ви не чули, що в кризу солодкого їдять більше?
— Щоб життя не здавалося гірким?
— І це також. А крім того, втрачається вартісність грошей, і людям легше дозволяти собі маленькі задоволення. Під час кризи, до речі, частіше відвідують театри, концерти, виставки, більше купують книжок.
— Про книги я чув. А ви добре орієнтуєтесь у процесах. Класичний консультант.
— Я вже не консультант. Та, зрештою, ніколи й не була ним. Але не будемо про це. Як ваш незнаний?
— Хто?
— Так називають дітей з невідомим батьківством. Дітей нічиїх і нізвідки, — вона нахилилася до нього і продовжувала пошепки: — Знаєте, скільки дітей знаходять під парканами, на пустирищах і навіть у нужниках?! Віднедавна, як держава почала виплачувати матерям допомогу, їх поменшало. Але такі діти будуть завжди. Діти випадку, діти гріха, нерозділеного кохання… Сиротинців не меншає, ще й додатково відкривають будинки сімейного типу.
— Незнані, — сказав він задумливо. — Цікаве слово.
— Ну, слова — це ваш матеріал…
— Незнані, — ще раз повторив він. — Ніхто їх не хоче знати.
— Помиляєтесь. Ними навіть дуже цікавляться. І ви в тому числі…
Вона це сказала з легким докором. Підійшла офіціантка.
— Яке ви любите тістечко? — запитала його дівчина.
— «Хвилі Дунаю», — інших назв він просто не знав.
«Хвиль» тут не виявилося, і він згодився нате, що любила вона — «Тірамісо». Такі слова можуть запам'ятати тільки жінки.
— Я скористався вашою порадою і майже все дізнався про того хлопчика.
Дівчина знову наблизила своє обличчя і чітко, розміреними складами промовила:
— Ніколи ніхто не дізнається всього про цих дітей… Та й не треба, — тріпнула волоссям. На нього війнуло запахом живиці. Так пахне бурштинова соснова смола, розм'якла на сонці.
— Принесли тістечка. До них смакував чай із ромом.
— Ром — молоко піратів, — зауважив він, щоб зіскочити з теми. — Колись я плавав юнгою на маленькій шхуні і старі матроси вчили мене пити чай з ромом. Знаєте, як це буває? У прокуреній портовій таверні збирається матросня, щоб після місячної хитавиці спокійно посидіти собі до ранку. Замовляють чай із ромом. Відпивають з кухля ковток і доливають рому. Відпивають і знову доливають. І так до ранку.