Суспільно-політичні твори
- Автор: Міхновський Микола Іванович
- Год: 2015
- Язык: украинский
- Год: Смолоскип
- ISBN: 978-966-7173-09-9
- Жанр: Публицистика
Электронная книга - «Суспільно-політичні твори». Краткое содержание книги:
Видання буде корисним не тільки професійним історикам та політологам, а й усім тим, хто цікавиться історією та політичною ідеологією України.
Видання здійснено за фінансового сприяння Фундації родини Чопівських (Юрій Чопівський, США)
Шанує Вас Микола Міхновський.
Читав Ваш військовий фейлетон, а позаяк сам кінчу небавно військову службу, то передумавсь за Вами списати вражіння свого життя. Чи гаразд би було друкувати більшу річ з такого власне огидливаого побуту?
Міхновський.
Ці листи свідчать про досить тісні і плідні зв’язки Миколи Міхновського із західноукраїнською культурною елітою і характеризують його як високо-інтелігентну людину, що цікавиться новітніми тенденціями літературно-мистецького життя: «Царівна» Ольги Кобилянської тоді була сприйнята критикою як яскравий прояв модерністських, неоромантичних впливів в українській літературі. Мабуть, цей інтерес був відгомоном ідейних пошуків самого Міхновського, якому було органічно притаманне несприйняття пануючого тоді серед української інтелігенції позитивістського світогляду (недосконалість і обмеженість якого для нього особливо яскраво втілювалася у марксизмі) і який прагнув у своїх ідейно-політичних пошуках обіпертися на надійніші філософські орієнтири.
Разом із тим, Міхновський у цих листах постає також як людина, не позбавлена літературних амбіцій. З цитованого вище листа О. Маковею видно, що він пробував свої сили у прозі. Правда, втілити в життя свої плани Міхновському не вдалося: зокрема, не був реалізований його задум написати про службу у царській армії, як не мали успіху всі інші його спроби заявити про себе в художній прозі. Здається, поступово Міхновський усвідомив, що художня література — це не найголовніше його покликання. У травні 1899 р. у листі до Грінченка він із гіркотою визнав: «... Не дивлячись на всі мої силкування, ніяк не можу зліпити до купи двох слів. Ви розумієте, що я говорю про мої безрезультатні стремління бути письменником: уперто не хотять мене друкувати! Гаразд, хоч російська цензура виручає і я можу казати з таємничим виглядом, що... знята... заборона українського слова... революційний зміст... переслідування ворогів»[165].
Але літературу Міхновський не полишив. Свої можливості він пробує реалізувати і в поезії. Зокрема, його перу належить збірка віршів різних років під назвою «Лірика», видана 1912 р. у Києві. У цій збірці, між іншим, зазначається, що до друку готується «Збірник загадок у віршах» і «Гуморески» того ж автора[166].
Однак, спеціалісти не вважають, що Микола Міхновський мав поетичний талант. Його вірші не вирізняються поетичною довершеністю. В них знаходять інтонаційні наслідування Тараса Шевченка і прямі запозичення з Лесі Українки. Але, разом із тим, його творам властиві експресія, темперамент і напружена енергетичність[167]. Для прикладу можна навести уривок із вірша Миколи Міхновського «Лягає ніч на чорну браму».
Поетичні спроби Миколи Міхновського характеризують, перш за все, склад його натури — експресивної, темпераментної, наповненої пасіонарною енергетикою. Разом із тим, вони з’являлися під впливом його оточення. Обертаючись весь час у середовищі української літературно-художньої еліти, Микола Міхновський був просто приречений на спроби самореалізації у сфері художньої творчості.
Такою висвітлюється постать Миколи Міхновського крізь призму його багатогранної громадсько-політичної діяльності і зв’язків з українськими діячами Наддніпрянщини й Галичини. Характерно, що поліція, не знаючи усіх деталей, у цілому досить правильно оцінювала місце Міхновського в національному русі. Вищезазначений документ особливого відділу департаменту поліції цікавий також тим, що у ньому наводиться його поліцейська характеристика як «крайнього за переконаннями своїми українофіла й притому з грубими і вкрай несимпатичними прийомами і формами, й напрямком безумовно антиурядовим»[168]. На жаль, що конкретно малося на увазі, у документі не вказується. Однак і без деталізації ясно — все небезпечне, що приписувалося «Молодій Україні», у діяльності Міхновського проявлялося особливо яскраво. У всякому разі, мало хто з тодішніх українських діячів був «удостоєний» такої характеристики.
З подібною репутацією Міхновський був приречений на постійну й прискіпливу увагу поліції. Але репресій з її боку йому вдавалося уникати. Це ще одна загадка Миколи Міхновського. Не виключено, що йому допомагало знання законодавства і особисті зв’язки в правоохоронних органах. Найближчий товариш Миколи Володимир Шемет постійно вступав у конфлікти з владою і, врешті-решт, за участь у студентських заворушеннях 1899 р. попав під поліцейський нагляд, був виключений з університету і висланий у маєток батька під Лубнами[169].
165
Там само. — С. 95.
166
Там само. — С. 91.
167
Там само.
168
ДАРФ. — Ф. 102. — Оп. 1898. — Спр. 150. — Арк. 7-7 зв.
169
Там само. — Арк. 105-105 зв.