Темна вежа. Темна вежа VII
- Автор: Кинг Стивен Эдвин
- Серия: Dark Tower #7
- Год: 2011
- Язык: украинский
- Год: Книжковий Клуб «Клуб Сімейного Дозвілля»
- ISBN: 978-966-14-1164-6
- Переводчик: Олена Любенко
- Жанр: Фэнтези
Электронная книга - «Темна вежа. Темна вежа VII». Краткое содержание книги:
Він заплющив очі. Здавалося, збирався з думками. А коли знову розплющив очі, то наче на десять років помолодшав. Трансформація була дивовижна. А коли заговорив, то не лише говірка в нього стала американською — він сам став схожий на американця. Сюзанна не могла пояснити це відчуття словами, але інтуїтивно розуміла, що це правда: ось він, Джо Коллінз, зроблений у США.
— Леді й джентльмени, раді вітати вас у «Джанґо», я Джо Коллінз, а ви ні.
Роланд пирхнув, а Сюзанна всміхнулася, більше з ввічливості, бо жарт був доволі бородатий.
— Менеджер просив нагадати, що цього вечора ви за один бакс отримуєте два пива. Зрозуміло? Добре. Бо їм аби виручка, а в мене шкурний інтерес. Що більше ви п’єте, то смішніші ставатимуть мої жарти.
Сюзанна всміхнулася ширше. У комедіях був свій ритм, навіть вона це розуміла, хоча сама не змогла б витримати й п’яти хвилин на сцені перед шумною публікою в нічному клубі, навіть якби на карту було поставлено її життя. Ритм був, і після непевного початку Джо потроху намацував свій ритм. Його очі були наполовину прикриті повіками, наче перед ним ряхтіло різнобарв’я світла над сценою (таке схоже на кольори Чародійської веселки, зрозуміла Сюзанна), і вдихав він дим п’ятдесяти сигарет, які повільно жевріли. Одна рука стискає хромовану підставку мікрофона, друга вільна для жестів. Джо Коллінз виступає у «Джанґо» у вечір п’ятниці…
Ні, тільки не в п’ятницю. Він же сказав, що на вихідні й кінець тижня нічні клуби запрошували до себе рок-гурти.
. — Але не зважайте на всі ці балачки про помилку-на-озері, Клівленд — гарне місто, — провадив Джо. Він уже набирав обертів («розпатякався», сказав би Едді). — Мої батьки родом з Клівленда, та коли їм обом стукнуло по сімдесят, вони переїхали у Флориду. Їм не хотілося, але хто їх там слухав — такий закон. Отак! — Джо постукав себе по голові кісточками пальців і схрестив очі на переніссі. Роланд знову пирхнув, хоч і не мав ані найменшої гадки про те, де та Флорида (чи навіть що воно таке). Сюзанна заусміхалася ще ширше.
— Флорида — збіса гарний штат, — вів далі Джо. — Збіса. Домівка для молодят і майже покійників. Мій дід, царство йому небесне, переїхав на пенсію до Флориди. Я теж хочу померти уві сні, як дідуньо Фред. А не з вереском, як пасажири машини, за кермом якої він сидів.
Цей жарт викликав у Роланда регіт, та й у Сюзанни також. Юк шкірився аж до вух.
— А бабця в мене, скажу я вам, теж була нівроку. Розказувала, що навчилася плавати, коли її взяли на річку Куягоґа і викинули з човна. А я їй кажу: бабуню, тебе ж не плавати хотіли навчити…
Роланд пирхнув, затулив носа рукою і знову пирхнув. На щоках у нього палахкотіли червоні плями. Сміх пришвидшував обмін речовин у організмі, усе згоряло миттєво — Сюзанна про це десь читала. Тож тепер і в неї, напевно, пришвидшився метаболізм, бо вона сміялася. Було таке відчуття, що весь жах, уся печаль ринули з неї, як з відкритої рани, наче…
Ну, наче кров.
Десь на задвірках свідомості задзеленчав тривожний дзвіночок, але вона не надала йому значення. Про що можна було тривожитись? Вони ж сміялися! Їм було весело!
— А можна я хвилинку побуду серйозним? Ні? То йди у сраку і кобилу, на якій приїхав, теж з собою прихопи — завтра, коли я прокинусь, то протверезію, а от ти як був потворним, таким і залишишся. І лисим теж.
(Роланд зареготав.)
— Я говоритиму серйозно, ясно? Якщо не подобається, запхай своє невдоволення собі туди, де тримаєш дрібні гроші. Моя бабця була чудова жінка. Жінки взагалі чудові, ви це знали? Але в них, як і в чоловіків, є свої вади. Якщо жінці доведеться обирати, наприклад, між тим, щоб піймати м’яч чи врятувати дитину, вона врятує життя дитині, навіть не задумуючись, скільком чоловікам зіпсує гру. Отак! — Він постукав себе кісточками пальців по голові і вибалушив очі, знову їх насмішивши. Роланд хотів було поставити каву на стіл і розлив її. Він тримався рукою за живіт. Чути, що він так гучно сміється, так віддається на волю сміху, було само по собі смішно, й Сюзанна вибухнула сміхом з новою силою.
— Чоловіки — це одне, жінки — інше. Якщо їх поєднати, вийде геть новий смак. Як у печива «орео» з прошарком. Як у кексів з арахісовим маслом. Як у торта з родзинками і соусом зі шмарклів. Покажіть мені чоловіка й жінку, і я покажу вам Особливий Інститут — не рабства, шлюбу. Але я повторююся. Отак! — Він постукав себе по черепушці. Вирячив очі. Цього разу вони неначе наполовину вилізли з орбіт