Темна вежа. Темна вежа VII

З одного боку від унітаза стояв табурет, з іншого — ванна на ніжках з душем, який нагадував їй гічкоківське «Психо» (хоча про те кляте кіно, відколи вона подивилася його в кінотеатрі на Таймс-сквер, їй тепер нагадував кожен душ). Була там також порцелянова раковина, вбудована в дерев’яний столик зі старого доброго дуба, а не залізного дерева, наскільки могла судити Сюзанна. Над раковиною висіло дзеркало, а за ним мусила ховатися шафка з аптечкою й різним причандаллям. Усе зручно, як удома.

Поморщившись і засичавши від болю, вона відняла серветку від ранки. Тканина присохла, й відривати її було боляче. Сюзанна аж злякалася, побачивши, скільки крові було в неї на щоках, губах і підборідді, не кажучи вже про шию і сорочку на плечі. Вона наказала собі не дуріти: будь-яка рана кривавить, коли з неї зривають пов’язку, от і все. Особливо якщо ця рана — на обличчі.

З вітальні долинули звуки: Джо щось сказав, Роланд відповів кількома словами й наприкінці розсміявся. «Так дивно чути його сміх, — подумала вона. — Таке враження, що він п’яний». А чи бачила вона коли-небудь Роланда п’яним? Замислилась і зрозуміла, що ні. Ніколи не бачила таким п’яним, щоб аж з ніг падав, ніколи — в чому мати народила, ніколи не ловила на сміхові… аж досі.

«Займися своїм ділом, жінко», — порадила їй Детта.

— Гаразд, — пробурмотіла вона. — Добре, добре.

П’яний. Голий. Ошалілий від сміху. Вона подумала, що всі ці речі надто пов’язані між собою.

Може навіть, це все — одна річ.

Сюзанна залізла на табуретку і відкрутила воду. З крана ринув струмінь, заглушивши собою голоси з вітальні.

Вона задовольнилася холодною: обережно побризкала собі в обличчя, потім ще обережніше обтерла мачулкою шкіру довкола болячки. Відтак тернула сам нарив. Біль був не такий сильний, як боялася Сюзанна, і це її навіть трохи підбадьорило. Закінчивши витиратися, вона виполоскала мачулку Джо, поки плями крові не в’їлися в тканину, й нахилилася ближче до дзеркала. І полегшено зітхнула від того, що там побачила. Необачно ляснувши себе по обличчі, вона зірвала з болячки вершечок, але зрештою то, може, було й на краще. Одне вона знала напевне: якщо в Джо знайдеться в аптечці пляшечка перекису водню чи який-небудь крем з антибіотиком, вона як слід промиє кляту рану, поки вона ще відкрита. І байдуже, що сильно пектиме. Потреба в такому промиванні вже давно назріла й перезріла. А коли все буде зроблено, вона накладе пов’язку й сподіватиметься на краще.

Вона повісила мачулку на раковині сушитися і взяла з пухкого стосу на полиці рожевого рушника (тієї самої барви, що й шпалери). Вже майже піднесла його до обличчя і раптом застигла. На наступному рушнику в стосі лежав аркуш паперу для нотаток. Угорі на ньому був малюнок: радісні янголи опускали на землю лавку, прикрашену квітами. А під ними йшов жирний напис друкованими літерами: