Марина — цариця московська
- Автор: Чемерис Валентин Лукич
- Год: 2015
- Язык: украинский
- Год: Фоліо
- ISBN: 978-966-03-6745-6
- Жанр: Историческая проза
Электронная книга - «Марина — цариця московська». Краткое содержание книги:
Марина Мнішек, польська графиня, вісімнадцятирічна дочка воєводи з українського Самбора з Карпат, волею випадку (чи історії) стала царицею і жоною двох царів тих лихих часів, які на Русі прозвали Смутними, а її — царицею Смути.
Про це й розповідається в романі Валентина Чемериса. А ще про кохання Марини до молодого царя Дмитрія, про останню її любов до козацького отамана Івана Заруцького, про криваву трагедію, що її спіткала, і про подальшу долю московської цариці, чиє життя так рано урвалося — у 26 років — у башті Коломенського кремля і яка вже після своєї смерті буде оголошена відьмою і чаклункою...
Так-таки і названо було дитину матері: «выбледком». А вся провина Марини перед Москвою була провиною політичною. Простіше кажучи, боротьба за владу, у якій і вона брала участь. Вона, юна дівчина, полячка за національністю, графиня із Самбора, яка вийшла заміж за російського царевича, який запевняв, що він — син царя Івана Грозного, і про це їй тоді всі вуха прогуділи. Так це було чи не так, син він істинний царя чи самозванець — звідки їй було знати, як цього й досі ніхто не знає. Та й про Дмитрія різне говорили. В тім числі й те, що він таки справжній син царя.
Його з бурхливою радістю зустріла й прийняла Москва, коронувала законно на царство своє — яких ще треба було доказів для Марини в істинності походження Дмитрія?!. Вона за нього вийшла заміж — як і всі дівчата й жінки роду людського обзаводяться парами. Переїхала на батьківщину свого чоловіка, де її архіурочисто зустріли московити і влада. Через кілька днів її офіційно коронували на царицю московську, присягнули їй, — то в чому ж її провина? Чого це вона раптом стала головною призвідницею Смути?
Потім, правда, її чоловіка-царя уб’ють (хоч мертвого його вона так і не бачила), а ще потім почалося... Лжедмитрій II, отаман Заруцький, Смута і все інше, з нею пов’язане.
Із Смутою, а не з Мариною.
А що вона знову вийшла заміж, то й тут гріха немає — всі вдови намагаються — якщо поталанить і знайдеться підходяща пара, — знову вийти заміж. А хто був її другий чоловік — перший Дмитрій, який уцілів, чи Дмитрій № 2 — то вже не суть важливо, адже попри все офіційно вона як була, так і залишилася російською царицею. Ба, ба їй вдруге московити присяглися на вірність, і вдруге її було короновано...
І ось, коли вона стала матір’ю, її безневинне дитя спершу назвали «ворьонком», а потім — так же офіційно, на найвищому рівні — «выбледком», — навіть до такого рівня опустилася державна влада!
«Выбледок» — син, даруйте, бляді...
Прошу пардону...
Вас цікавить, а хто ж така блядь? Ви, звичайно ж, знаєте, кого з жінок (та й не тільки з жінок) називають цим малосимпатичним слівцем. Хто вона ця... гм-гм... персона. Хоча б тому, що по всій Росії (і Україні теж) продавався не так давно — а нині ще й досі де-де продається — солідний том специфічного словника з вельми несолідною назвою — «Русский мат», у якому наведено увесь руський мат, розставлено, як кажуть, всі точки над «і».
Зверніться до Всесвітньої Павутини, зокрема до російського Інтернету, і там на файлі «Русский мат» прочитаєте, що «мат (матерщина, матерный язык) — разновидность ненормативной — всього лише — лексики в русском и других славянских языках. Согласно общепринятой морали (ба, ба мораль згадали, вже легше!), публичное употребление мата может расцениваться как хулиганство («употребление» в словнику «Русский мат» і в Інтернеті, очевидно, не розглядається як хуліганство?). Однако в настоящее время употребление мата не редкость во всех слоях и половозрастных группах общества. В современной литературе он также широко распространен. Известны и более ранние случаи употребления (в виде «ребусов» с многоточием) мата в литературе, в частности в произведениях классических авторов: Пушкин, Маяковский и др. Замысловатая и забористая матерная ругань называется трехэтажным матом, или, например, частная разновидность: большой и малый шлюпочный загиб».
Так ось серед багатющих — воістину архібагатющих! — запасів руського мату є й слівце «блядь».
Ще цитата з Інтернет-видання:
«БЛЯДЬ — женщина легкого поведения (шлюха), в более узком значении — проститутка (ср. церк.-слав. «блудница»). Слово было запрещено к печати императрицей Анной Иоанновной, до этого же считалось нормативным. Переносный смысл: нехороший человек. Бля — редуцированная форма «блядь», употребляемая в основном в качестве междометия, в качестве элемента сложных нецензурных конструкций (обычно для «усиления» предшествующего нецензурного слова или выражения.)
«Блядь» — «блудница», от славянского «блудь» — заблуждение, ошибка, грех. Ср. др. — «блячти» — «заблуждаться, ошибаться».
Блин — распространенный эвфемизм слова «блядь» (в значении междометия). (Залишається додати, що вигук «бля», «бляха» — напр. бляха-муха — теж, очевидно, звідти.)
«Выбледок» (перекладу на українську мову не підберу) означає син отієї самої, про яку ми, посилючись на «Русский мат» і на відповідний файл Інтернет-видання, і ведемо мову... Так, так, син бляді. Жінки легкої поведінки (шлюхи, проститутки і взагалі нехорошої), якою цариця Марина (на відміну, наприклад, від іншої російської імператриці, Катерини II) ніколи не була і не могла бути.