Тягар пристрастей людських

— Щойно я знайду роботу, все зі мною буде гаразд, — запевняла вона. — Я вивчила урок і скористаюся ним. Більше жодних загулів для вашої покірної слуги.

Щоразу, зустрівшись із дівчиною, Філіп запитував, чи знайшла вона роботу. Мілдред заспокоювала, що варто їй захотіти, одразу щось знайдеться; вона мала кілька варіантів, але краще було ще тиждень-другий відпочити. Важко було щось заперечити, але коли два тижні минули, він став наполегливішим. Мілдред сміялася з нього (тепер вона була значно веселішою) і називала старим буркотуном. Вона розповідала довгі історії про завідувачок, до яких ходила на співбесіду (Мілдред вирішила знайти роботу в якійсь забігайлівці), детально переказуючи їхні запитання і власні відповіді. Поки що нічого конкретного не запропонували, але дівчина була переконана, що влаштується кудись на початку наступного тижня: поспішати не було сенсу, а хапатися за місце, яке їй не підходить, було б помилкою.

— Ви верзете дурниці, — нетерпляче кидав Філіп. — Краще погоджуйтеся на те, що можете знайти. Я вам допомогти не можу, а ваші гроші скоро закінчаться.

— Ну, гаразд. Поки що я маю трохи грошей і готова ризикнути.

Кері уважно подивився на неї. Уперше він прийшов сюди три тижні тому, і Мілдред навіть не мала семи фунтів. Його охопили підозри. Він пригадав деякі її слова і раптом усе збагнув. Він замислився, чи намагалася вона взагалі знайти роботу. Імовірно, Мілдред увесь час брехала йому. Було б дуже дивно, якщо вона досі не витратила всі свої гроші.

— Скільки ви платите тут за кімнату?

— Ох, тут така приємна господиня, на відміну від багатьох інших; вона готова почекати, і я заплачý, коли мені буде зручно.

Кері мовчав. Його підозри були такими жахливими, що на мить він завагався. Запитувати у Мілдред не мало сенсу — вона однаково все заперечуватиме; якщо він хоче дізнатися правду, доведеться зробити це самостійно. Зазвичай він повертався додому щовечора о восьмій, тож коли годинник вибив восьму годину, Кері підвівся, але не повернувся на Гаррінґтон-стрит, а влаштувався за рогом Фіцрой-сквер, аби бачити кожного, хто йтиме вздовж Вільям-стрит. Йому здавалося, що він чекає цілу вічність, і він уже збирався піти, вирішивши, що підозри були марними, аж раптом двері сьомого будинку розчахнулися, і з них вийшла Мілдред. Філіп повернувся до темної місцини і спостерігав, як дівчина рушила в його напрямку. Вона надягла капелюшок з оберемком пір’я, котрий він бачив у неї в кімнаті, та вдягнула знайому сукню — занадто показну для вулиці й недоречну о цій порі року. Кері повільно рушив за дівчиною назирці й дійшов аж до Тоттенгем-Корт-Роуд, де вона сповільнила кроки. На розі Оксфорд-стрит Мілдред зупинилася, озирнулася і перейшла дорогу до м’юзик-холу. Філіп наздогнав її і притримав за руку. Він помітив, що дівчина нарум’янила щоки і нафарбувала губи.

— Мілдред, куди ви йдете? — поцікавився він.