Код української літератури. Проект психоісторії новітньої української літератури
- Автор: Зборовська Ніла
- Год: 2006
- Язык: украинский
- Год: Академвидав
- ISBN: 966-8226-36-4
- Жанр: Критика
Электронная книга - «Код української літератури. Проект психоісторії новітньої української літератури». Краткое содержание книги:
Адресована теоретикам та історикам літератури, літературним критикам, викладачам світової та української літератур, аспірантам, студентам, учителям-філологам. Прислужиться всім, хто цікавиться психоаналітичною інтерпретацією літературних текстів.
* * *
Серія «Монограф»
Не шукайте цього терміна у словниках.
Монограф — це людина, яка невгамовно докопується до світоглядної і наукової істини, небуденно мислить, неординарна у слові, провокує своїми текстами до дискусій і альтернативних досліджень, усвідомлюючи, що право на пошук істини передбачає і право на помилку. Стараннями таких людей твориться писемність людства — єдине, що залишається поза часом.
«Академвидав» сподівається сформувати символічну українську аристократичну ложу науковців, зацікавлених у розбудові національної інтелектуальної традиції. Для цього започатковано видавничий проект «Монограф», покликаний об'єднати авторів наукових праць, які ґрунтовно, сміливо і полемічно досліджують актуальні для сучасності і майбутнього проблеми.
Найяскравіше розрізнення імперського і національного суб’єктів виявляється у ставленні до табу: імперський суб’єкт спрямований на порушення табу, яке відкриває йому шлях до символічної злочинності (на рівні слова) та до соціальної злочинності (на рівні історичних перверсій, за аналогією до більшовизму); національний — має стійку психологічну перешкоду щодо порушення табу, оскільки в його психології активізується агент символічного закону через архетип праотця. Лише національна несвідомість дає змогу імперському суб’єкту плутати національний характер і спонукати його до перверсій. Яскравим прикладом для порівняння імперського і національного суб’єктів є Марко Вовчок і Леся Українка. Так, батьківський комплекс Марка Вовчка відкриває їй шлях до успішного розмноження батьківських фігур різних національностей. Батьківський комплекс Лесі Українки закриває шлях не лише до розпусти, але створює проблему в еротичній поведінці, яка позначається конфліктом між любов’ю і сексуальністю, витісненням сексуальності, що створює болісне істеричне метання у пошуках гармонійного аристократичного еросу, який індивідуалізується, фіксується на трансцендентному батькові, врешті українізується у своєму конкретному виборі, що й дає змогу утвердити національну мужність.
Три найбільші злочини залишила в Україні після себе Російська імперія — це спустошені родоводи, що призвело до втрати національної мужності, спустошене християнство, що зумовило втрату державності, і антисемітизм, що не дає змогу усвідомити монотеїстичну традицію, яка об’єднує два народи, — український і єврейський. Психоаналіз цієї колоніальної спадщини дасть змогу витворити незалежний державницький світогляд в Україні на основі пророчих текстів української літератури.
Код української літератури творять архетипні письменники. Характерною ознакою архетипної творчої психології є цілісна любовна інтроекція батьківсько-материнського коду, що у психічній матриці відсилає до архетипу Бога-Отця, а з погляду психоаналізу складає єдність несвідомого (материнського інстинкту) і свідомого (батьківського спадку мужності). Архетипні письменники, будучи носіями монотеїстичної релігійної традиції, орієнтують народ на духовні інтереси, адже зміцнення духовності веде до зміцнення національного характеру. Монотеїзм як релігія праотця впливає на творення національного характеру на основі батьківського коду мужності, який проникає в материнську матрицю, або материнське несвідоме, захищаючи її від імперських перверсій.
Монотеїстична релігійна традиція за час колоніалізму переживає потужне витіснення в неусвідомлене, тому перед тим, як повернутися до свідомості й зогранізувати народ на побудову власної держави, вона повертається з допомогою українських письменників-пророків, які в епоху романтизму розпочинають епоху відродження українського монотеїзму. Символічний прообраз праотця відображається в архетипних особистостях І. Котляревського, Т. Шевченка, П. Куліша, І. Франка, які стають на захист українського материнського світу.
Повернення від материнського несвідомого українського світу до батьківського свідомого, розпочате класичною українською літературою, означає перемогу духовності над чуттєвістю, десексуалізацію і націотворчу сублімацію. Прообразом духовності є чистота. Божественний Дух, писав Фройд у праці «Мойсей і монотеїзм», запозичує своє ім’я від дихання вітру, є ідеалом етичної досконалості, тому дає людині знання цього ідеалу і бажання піднести до нього власну істоту. Закономірно, що архетипний письменник прагне піднести до нього свій народ. Початок української літератури означає народження інфантильного синівського характеру (образ Енея в Котляревського), який стає на шлях нарощування духовної мужності. Класична література динамічно розгортає проект формування батьківського коду мужності.
Якщо українську класичну літературу визначали архетипні письменники, які вибудували аристократичний проект літератури з кодом державності, то XX ст. постає як ера опустошення аристократичного проекту української літератури на основі модернізації імперських механізмів розщеплення та їх наслідку — потужного вторгнення маргінала-імітатора. Перемогу несвідомого маргінала репрезентує у першій половині XX ст. О. Гончар своїм мілітаристським епосом «Прапороносці», орієнтуючи народ на мускульну силу, маскулінізацію, перверсію монотеїзму. Далі відбувається нарощування маргінального проекту в епосі соцреалізму. Зрештою, архетипним письменникам опонують маргінальні письменники, які тотально деконструюють код літератури на основі часткової інтроекції онтогенетичного коду, неподоланого едіпового комплексу, одержимості кастрацією. Маргінальні письменники розгортають свої тексти на основі неусвідомленої психології заздрості до архетипного творця, тобто вони імітують творця, орієнтуючи народ на несвідоме, сексуальні інстинкти і деконструкцію державності.