Бесплатная библиотека
Читайте книгу на сайте или телефоне
READ-E-BOOK » Античная литература » Походження богів. Роботи і дні. Щит Геракла
Походження богів. Роботи і дні. Щит Геракла - Читать Любимую Русскую Полную Книгу 👉 Read-E-Book.com

Походження богів. Роботи і дні. Щит Геракла

Электронная книга - «Походження богів. Роботи і дні. Щит Геракла». Краткое содержание книги:

У поемі «Походження богів» Гесіод, «один із світочів світової літератури» (І. Франко), започаткував вчення про становлення світу, а також ранню натурфілософію — науку про сили й закони природи; у праці «Роботи і дні» виклав свою життєву позицію — розуміння моральних засад, ставлення до праці. У «Щиті Геракла» — епічний опис поєдинку Геракла з Кікном, що є майстерним наслідуванням вісімнадцятої пісні Гомерової «Іліади».
1 ... 19 20 21 22 23 24 25 26 27 ... 43
Перейти на страницу:
Там, осоружна безсмертним богам, живе страхітлива Стікс — найстарша сестра кругоплинного Океана, Одаль од інших богів, у своїй пречудовій оселі: Скелі окрили її, а довкола, куди не зирнути, — Срібні стовпи, що крівлю підносять ген аж до неба. /780/ Донька Тавманта нечасто сюди, бистронога Іріда, Вістку несе, пробігаючи моря широкого спину. Щойно на небі зайде чи спір якийсь, а чи сварка, Чи то прибреше хтось із богів, що живуть на Олімпі, — Зевс по велику присягу богів посилає Іріду, Здалеку щоб принесла в золотому дзбані славетну Воду студену, що б’є джерелом з-під високої скелі З річки святої й пливе попід землю широкодорожню Крізь непроглядну ніч відгалуженням від Океана. Випало їй лиш десятою часткою вод усіх бути: /790/ Дев’ять частин — довкола землі й широкого моря Вирами срібними в’ється-біжить до солоного моря. Ця ж — лиш одна, богам на біду, витікає зі скелі, Бо хто з богів, що живуть на Олімпі, снігом укритім, Клятву склавши криву, скропить землю тією водою, — Ляже без віддиху і цілий рік бездиханно пролежить, Ні по амбросію, ні по нектар не сягаючи з ложа, Щоб покріпитись, — лежатиме так, без подиху, звуку Він на постелі своїй, наче мрець, у глибокій дрімоті. Лиш як та хорість мине, як великий рік закруглиться, — /800/ Інші, одна вслід за одною, біди ітимуть на нього: Дев’ять рокíв із богами, що вічно живуть, він до ради Не засідатиме, в їхньому колі й на учтах не буде Стільки ж поспіль років. І лише на десятому році Із Олімпійцями знов поважні вестиме розмови. От яку клятву боги пов’язали із струменем вічним Стікса, що поміж скель дорогу собі пробиває.
Там і землі темноликої, й Тартара, де непроглядні Мряки, і мóря безплідного, й неба, що зорями сяє, Сходяться разом начала всього, водночас і межі /810/ Млисті, сирі, що й богам огидно туди зазирнути. Брами там є, що вилискують міддю, і самородний Мідний, несхитний поріг, що в землю, у її надра, Впився корінням. А перед ним, од богів усіх одаль, Дужі Титани живуть, за Хаосом, млою повитим. Там десь і Зевса, що громом б’є, прибічники славні Мають оселі свої, побіч самих глибин Океана, — Гіес і Котт; Бріарея ж, борця, зробив своїм зятем Гулкогрімкий Потрясатель землі, оддав йому гожу Кімополíю, щоб одруживсь, дочку свою любу.
/820/ А після того, як Зевс поскидав уже з неба Титанів, Сина, Тіфона, зродила Земля, що з усіх наймолодший, З Тартаром: ще раз жагу в них влила золота Афродіта. Руки незмірної моці були в нього, сквапні до дії, Ноги — невтомні, як у богів, а понад плечами — Сотня голів жахливого змія-дракона знімалась, Чорні сичали із пащ язики, з-під брів у жахних тих Головах змія з банькатих очей вогонь виривався. Гляне — і кожна з голів вибухає полум’ям диким. Дикі були й голоси, що з голів жахних добувались: /830/ То нерозбірливе щось, усіляке, то іноді — звуки, Що зрозумілі хіба що богам, було ж, озивались Риком потужним бика, що ярма на шиї не відав, Часом то лева ричання було, безжального звіра, Деколи — диво для вух! — мов собак загавкала зграя, То — наче свистів якихось луна гуляла по горах. Статися б річ непоправна могла: Тіфон міг узяти Владу в той день над людьми й над богами, що на Олімпі. Батько ж людей і богів, гострий ум, біді тій зарадив: Громом ударив різким — і гуркотом, грому одлунням, /840/ Грізно озвалась земля і небо вгорі неозоре, Море хистке й Океану потік, і Тартар підземний. Аж колихнувсь Олімп, як ступила стопа Громовержця, Що із престолу схопивсь — земля аж ахнула важко. Жаром з обох боків пойнялося фіалково-темне Море від грому, вогню, блискавóк із пащі Тіфона І від вітрів налітних, і від буйного пломеню грому. Вже палахтіла земля, пломеніло вже небо і море, Вздовж берегів шумували, злітаючи, велети-хвилі, Збиті поривом богів, гримотання знялося страшенне. /850/ Навіть Аїд, що панує над тінями, важко здригнувся, Й навіть Титани, у Тартарі, скупчені довкола Крона, — Від того шуму невгасного й гуку страхітної битви. Зевс же, напруживши сили усі, хапнув свою зброю — Грім, блискавицю стрімку й вогню летючого стріли, Хутко на ноги зметнувсь, ударив громом з Олімпу — Й голови хижі спалив геть усі, збезголовив потвору. Так він шмагав, усмиряючи велета, поки не впав той, Зранений, — і застогнала земля од важкого падіння. А блискавичний вогонь Громовержця пішов собі далі /860/ По глибоченних гуляти ярах, по лісистих верхів’ях, Де лиш ударив грім. В усю широчінь запалала Від того жару земля й стала плавитись; олово так-от Хистом удатних мужів у дірчатих плавиться тиглях, Так і залізо, — од нього ж ніщо не буває твердішим, — Десь у ярах лісових, вогнем приборкане лютим, Плинним стає на священній землі під рукою Гефеста, — Плавилась так і священна земля од сліпучого жару. Врешті, в глиб Тартару збурений Зевс повергнув Тіфона.
1 ... 19 20 21 22 23 24 25 26 27 ... 43
Перейти на страницу:
0
Сюжет
  • 1
  • 2
  • 3
  • 4
  • 5
  • 6
  • 7
  • 8
  • 9
  • 10
0
Атмосфера
  • 1
  • 2
  • 3
  • 4
  • 5
  • 6
  • 7
  • 8
  • 9
  • 10
0
Главный герой
  • 1
  • 2
  • 3
  • 4
  • 5
  • 6
  • 7
  • 8
  • 9
  • 10
0
Общее впечатление
  • 1
  • 2
  • 3
  • 4
  • 5
  • 6
  • 7
  • 8
  • 9
  • 10
Итоговая оценка: 0.0 из 10 (голосов: 0 / История оценок)