Україна у революційну добу. Рік 1917

Того ж дня було заслухано вітання, з якими виступили представники різних організацій і регіонів не лише України, а й інших народів — російського, польського, єврейського, естонського. Про сутність і факт деяких привітань повідомив секретар з’їзду. «Другий день роботи Українського національного з’їзду, — писала «Нова Рада» — був днем незабутньо величного братання представників мало не всіх народів, які населяють Росію, і слов’янських племен поза її межами. В цьому одбився настрій всіх недержавних народів, які прагнуть здобути волю, постановити так, щоб ні одна нація не мала права і змоги неволити другу. Зал засідань став місцем єдности не тільки українського народу, а й усіх тих, хто зазнав лиха від панування централізму. І здавалося, що вже здійснилася мрія про рівність і братерство»[170].

Останній день роботи з’їзду було присвячено проведенню виборів до Центральної Ради. М.Грушевський двічі (7 та 8 квітня) доповідав про засади виборів, норми представництва, які після обговорення були затверджені. Спочатку, таємним голосуванням, за наполяганням М.Грушевського, обирався Голова Центральної Ради, потім — відкрито — два його заступники і, нарешті — депутати Ради.

М.Грушевський був обраний керівником органу практично одностайно (за — 588 голосів, 5 голосів було віддано за кожного з претендентів, що висувалися з’їздом і також балотувались на високу посаду).

Заступниками Голови обрали В.Винниченка і С.Єфремова.

До складу Центральної Ради з’їзд обрав 115 депутатів: від просвітніх та інших організацій м. Києва — 13; від київських військових організацій — 8; від кооперативних організацій, Селянської спілки, вчительства і студентства — по 5; від Українського жіночого союзу — 1; від Союзу українських автономістів-федералістів — 5; від УСДП — 4; від УПСР і УРДП — по 3; від самостійників — 1; від більшості губернських міст — по 3; від губерній (окрім центрів) — по 4 депутати. Дістали представництво в Центральній Раді й українці Кубані, Бессарабії, Петрограда, Москви, Ростова, Саратова[171]. Загалом вісім українських губерній і великі міста отримали 60 місць в Раді, тобто більше половини.

Природно, що у складі Центральної Ради високою виявилась питома вага активних учасників визвольного руху (І.Стешенко, Л.Старицька-Черняхівська, А.Яковлів, Д.Дорошенко, В.Прокопович, Є.Чикаленко, Ф.Матушевський, А.Ніковський, О.Шульгин, О.Степаненко, М.Стасюк, М.Ткаченко, В.Садовський, М.Міхновський та ін.). Водночас чимало депутатських мандатів отримала й перспективна молодь, яка не забарилася вийти на арену активної політичної діяльності (П.Христюк, М.Шраг, М.Єреміїв, Л.Чикаленко, М.Любинський, М.Левітський, В.Павелко, С.Колос).

На перших же організаційних зборах 8 квітня 1917 р. М.Грушевський запропонував обрати Виконавчий Комітет під назвою Комітет Центральної Української Ради (пізніше він дістав назву Малої Ради) у складі 20 чоловік. Головою Комітету було обрано М.Грушевського, його заступниками — В.Винниченка та С.Єфремова, товаришем голови — Ф.Крижанівського, скарбником — В.Коваля, секретарями — В.Бойка, С.Веселовського. Членами Комітету стали Х.Барановський, О.Вілінський, В.Запорожець, С.Колос, З.Мірна, А.Ніковський, М.Одинець, В.Прокопович, В.Садовський, М.Стасюк, Л.Старицька-Черняхівська, Л.Чикаленко, П.Христюк, (кандидатом — О.Шульгин). Було прийнято також рішення об’єднати агітаційну та інформаційну комісії в організаційну, а її голову — Д.Антоновича — запросити до Комітету товаришем голови. Склад Комітету Центральна Рада затвердила.

Після 8 квітня до складу Центральної Ради були додатково включені:

1) А.Вовченко (солдат залізничного батальйону);

2) Г.Дежур-Журов (Таврія);

3) П.Погорілко (від харківського духовенства);

4) В.Чеховський і 5) Чернота (від м. Одеси).

Переобрано представників від студентства: Ю. Охрімович; О. Севрюк; М. Салтан; М. Чечель; Саливон (кандидат); А. Полонський (кандидат); від самостійників — М. Шаповал

Таким чином, відразу ж після з’їзду склад Центральної Ради почав збільшуватись, що згодом стало правилом.

На завершення третього дня роботи національний з’їзд ухвалив такі рішення:

«1) Український національний з’їзд протестує проти претензій на землі непольські, заявлені тимчасовою Польською Державною Радою в декларації на заклик Тимчасового уряду Російського до з’єднання польського народу з вільною російською державою. Народ український не потерпить ніяких намагань до захоплення прав на територію України, политу його потом і кров’ю.

2) Український національний з’їзд, вислухавши заяви і конкретні пропозиції українських делегатів армії і флоту, доручає Центральній Раді ті конкретні домагання подати Тимчасовому уряду.

3) Український національний з’їзд ухвалив послати привітання українцям на фронт.

4) Український національний з»їзд доручає Центральній Раді взяти, якомога скоріше, ініціативу союзу тих народів Росії, які домагаються, як і українці, національно-територіальної автономії на демократичних підставах в Федеративній Російській Республіці.

5) Український національний з’їзд ухвалює доручити Центральній Раді організувати з своїх депутатів і представників національних меншин комітет для вироблення проекту автономного статуту України. Цей статут має бути запропонований для затвердження конгресові України, організованому так, щоб він висловлював волю людности всієї території України. Санкція автономного устрою України визнається, згідно з революцією попередніх днів, за Установчими зборами.