Бесплатная библиотека
Читайте книгу на сайте или телефоне
READ-E-BOOK » История » Україна у революційну добу. Рік 1917
Україна у революційну добу. Рік 1917 - Читать Любимую Русскую Полную Книгу 👉 Read-E-Book.com

Україна у революційну добу. Рік 1917

Электронная книга - «Україна у революційну добу. Рік 1917». Краткое содержание книги:

У виданні робиться спроба в хронологічній послідовності відтворити розвиток історичних подій в Україні на переламному рубежі — в добу революцій 1917–1920 рр.
Перша книга присвячена 1917 року, протягом якого відбулися Лютнева й Жовтнева революції, розпочалася й набрала значних масштабів Українська національно-демократична революція. Розкривається взаємозв’язок, взаємовплив соціальних і національно-визвольних процесів, що останнім часом досліджуються здебільшого як самостійні, окремі об’єкти, порушуючи цілісність уяви про реальний досвід в усій його багатогранності й багатомірності.
Видання розраховане на науковців, викладачів, студентів, усіх, хто цікавиться історією України.
1 ... 19 20 21 22 23 24 25 26 27 ... 135
Перейти на страницу:

"Українці хочуть, — зазначав М.Грушевський, — щоб з українських земель Російської держави (бо про них говоримо поки що, не зачіпаючи іншого питання — об'єднання всіх українських земель) була утворена одна область, одна національна територія. Сюди, значить, мусять ввійти губернії цілком або в переважній частині українські — Київська, Волинська, Подільська, Херсонська, Катеринославська, Чернігівська, Полтавська, Харківська, Таврійська і Кубанська. Од них треба відрізати повіти і волості неукраїнські — як скажімо, північні повіти Чернігівської губ., східні — Кубанської тощо, а прилучити натомість українські повіти сусідніх губерній, як Хотинський та Аккерманський Бесарабської, східні частини губернії Холмської, полудневі окрайці губ. Городенської, Мінської, Курської, західні частини Вороніжчини, Донщини, Чорноморської і Ставропольської губ. Так утвориться територія, де українська людність становитиме більшість (у містах тепер українців менше, але міста мусять іти за більшістю окресленої території)”[143].

Визначилися й ті політико-правові координати, в межах яких українці планували здійснювати на власній території свій автономний лад: "Ся українська територія має бути організована на основах широкого демократичного (не цензового) громадського самопорядкування від самого споду ("дрібної земської одиниці") аж до верху — до українського сейму. Вона має вершити у себе вдома всякі свої справи — економічні, культурні, політичні, утримувати своє військо, розпоряджатися своїми дорогами, своїми доходами, землями і всякими натуральними багатствами, мати своє законодавство, адміністрацію і суд. Тільки в певних справах, спільних для всієї Російської держави, вона має приймати постанови загального її представництва, в котрім братимуть участь представники України пропорціонально її людності і людності всієї Російської республіки. Отсе розуміється, коли говориться, що ми хочемо національно-територіальної автономії України, широкої, політичної, демократичної"[144].

Голова Центральної Ради досить популярно й водночас переконливо роз'яснював, на який ефект можна розраховувати, стаючи на шлях запровадження автономії України в тому широкому розумінні, як воно розумілося лідерами українського руху.

Українці на своїх соборних теренах стануть господарями власної долі, спрямовуючи головну масу ресурсів краю на задоволення потреб свого народу (звичайно, враховуючи й національні меншини, задовольняючи їхні права і інтереси).

Неабиякі переваги неурізаний автономний лад міг забезпечити в економічній галузі. "Україна становить окрему економічну область зі своєю виразною фізіономією й укладом, багато обдаровану всякими умовами для великого економічного розвитку і поступу, — зазначав М.Грушевський. — Вона має своє море і гори, великі ріки, світові транзитні шляхи, велику масу родючого грунту, умови для доброго догляду худоби, запаси лісу і водної сили, вугілля і залізо — сі дві основи сучасного промислу, інші метали і мінерали, кліматичні місця і лікувальні курорти, а до того, головне, людність робочу, енергійну, кріпку, що зростає швидко, одним словом — всякі підстави для того, щоб стати країною багатою, економічно незалежною, а не такою відсталою і занедбаною як тепер. Але для сього треба, щоб кермування економічними справами належало до самого краю, до його автономних органів — щоб ріжними тарифними штуками не відтягалося продуктів від найбільш корисних для них шляхів, щоб митною (таможенною) політикою не було скалічено розвитку промислу і торгівлі, щоб економічну енергію і сировий продукт не притягати штучно до ріжних позакрайових фабрично-промислових районів, і т.ін."[145]

Важливим пунктом національної програми, якому голова Центральної Ради приділяв особливу увагу, була вимога широкої національно-територіальної автономії України у складі федеративної демократичної Російської республіки, а не Росії взагалі.

"Становище України, — наголошував М.Грушевський, — буде забезпечене і відносини її до Російської республіки будуть певні і щирі тоді тільки, як Україна не стоятиме одинцем, а всі частини Російської республіки будуть не тільки що автономними провінціями, а державами, зв'язаними федеративним зв'язком"[146].

Так само, як і в питанні про сутність широкої національно-територіальної автономії, вчений детально роз'яснює, що таке федеративний лад, наводить яскраві приклади зі світової практики про формування федерації згори і знизу, розкриває переваги такої форми міжнаціонального устрою, зокрема наголошує на очевидних перевагах такого варіанта, коли складові частини союзної держави й надалі залишаються державами, що об’єднуються в ній, складаються дуже ріжнорідно, — зауважує вчений. — Але скрізь проводиться постанова, що зв'язок сих держав непорушний, — поодинокі держави-частини, ввійшовши в союз, не мають права виходити з нього — вони зрекаються сього права. На зверх, щодо інших держав, союзна держава виступає як одне тіло — право заграничної політики належить тільки до союзної держави, а не держав-частин. Так само провід військовими силами і флотом держави. Поза тим конституція, звичайно, вираховує ті справи, які належать до союзних федеративних органів, а все інше належить до місцевих органів самопорядкування держав-частин"[147].

Безперечно, співвідношення повноважень між суб'єктами федерації і її центром визначені тут найзагальніше. Зрозуміло, що потрібно було провести грунтовну роботу, аби синтезувати й досягнення науки, й розрахунки політиків-практиків. Виходячи з цього, М. Грушевський не був надміру категоричним. Навіть в рамках однієї роботи він допускав й інші варіанти розв'язання дуже непростої (не лише з наукової і практичної, а й з емоційної точки зору) проблеми. Навіть за формою такі сюжети вибудовані як передбачення, побажання.

"Такі загальнодержавні справи, мабуть, будуть: справа війни і миру, міжнародні трактати, завідування воєнними силами республіки, пильнування одностайної монети, міри, ваги, оплат митових (таможенних), нагляд за поштами, телеграфами і залізницями держави (деякі залізниці, мабуть, і далі будуватиме республіка, і вони будуть в спільнім завідуванні її міністрів і міністрів крайових), надання певної одностайності карному і цивільному праву країв, стеження за додержуванням певних принципів охорони прав національних меншостей в крайовім законодавстві та за порядком надання громадянських прав чужинцям.

Все не обійняте загальним законодавством республіки належатиме до законодавства крайового. Сейм вибиратиме свій виконавчий комітет, чи раду крайових міністрів, для порядкування справ області і захисту інтересів краю в Раді міністрів республіки: вони будуть стежити за тим, щоб діяльність міністрів республіки та її парламенту не входила в сферу прав українського сейму і його міністерств. Осібні міністри-земляки в українськім кабінеті будуть пильнувати права національних меншостей української землі. Військо українське — поки не буде замінене міліцією — хоч підлягатиме розпорядженням центральної воєнної влади республіки, буде відбувати свою службу в межах України, утримуватися її коштом і не виводитиметься з української території інакше як при оголошенні війни. Право зносин з пограничними державами в справі охорони своїх торговельних і всяких інших інтересів мусить бути за Україною, і при укладанні трактатів республіки мусить мати голос міністр український, так само й міністри інших членів федерації. Війна і мир також не можуть бути вирішені без їх участі"[148].

При бажанні неважко виявити певні суперечності, недосконалості в наведених міркуваннях, зокрема у питанні про загальнофедеральне військо, національні військові сили тощо. Проте, очевидно, цього не варто робити, оскільки М.Грушевський застерігає, що деталі бажаного устрою будуть уточнені, викристалізувані у проекті автономного статуту України, який планувала розробити Центральна Рада.

вернуться

143

Там само. — С.121.

вернуться

144

Там само.

вернуться

145

Там само. — С. 122–123.

вернуться

146

Там само. — С.125.

вернуться

147

Там само. — С.126.

вернуться

148

Там само. — С. 130–131.

1 ... 19 20 21 22 23 24 25 26 27 ... 135
Перейти на страницу:
0
Сюжет
  • 1
  • 2
  • 3
  • 4
  • 5
  • 6
  • 7
  • 8
  • 9
  • 10
0
Атмосфера
  • 1
  • 2
  • 3
  • 4
  • 5
  • 6
  • 7
  • 8
  • 9
  • 10
0
Главный герой
  • 1
  • 2
  • 3
  • 4
  • 5
  • 6
  • 7
  • 8
  • 9
  • 10
0
Общее впечатление
  • 1
  • 2
  • 3
  • 4
  • 5
  • 6
  • 7
  • 8
  • 9
  • 10
Итоговая оценка: 0.0 из 10 (голосов: 0 / История оценок)