Трудівники моря
- Автор: Гюго Виктор
- Год: 1866
- Язык: украинский
- Переводчик: Степан Пінчук
- Жанр: Классическая проза
Электронная книга - «Трудівники моря». Краткое содержание книги:
Переклад з французької, примітки та післямова Степана Пінчука.
Щоб покінчити з ним, треба його або заклясти, або виловити з морської хвилі. А тим часом чекай від нього лиха. Зустріч із ним не віщує нічого доброго. Над збриженою поверхнею моря, над збуруненими валами крізь густий серпанок туману прогляне тінь, і це жива постать: низьколоба, кирпата, з приплюсну-тими вухами, з неймовірно широкою пащекою, у якій бракує зубів сіро-зеленого кольору, гострокутними, як крокви, бровами й задьористими очима. При кволому спалаху блискавки він здасться багряним, при яскравому — мертвотно блідим. У нього мокра і жорстка, як щетина, простокутна борода-лопата, обгорнута, ніби пелериною, якоюсь тонкою слизовою плівкою з чотирнадцятьма скойками — сім спереду і сім ззаду. Ці скойки незвичайні — це ясно кожному, хто на них знається. Короля морських духів можна побачити тільки в розбурханому морі. Він — лиховісний блазень бурі. Його постать вимальовується в тумані, шквалі, дощі. Гидко дивитися на його черево з запалим пупом. Панцир із луски спадає на його боки. Він погойдується на гребені розкотистих валів, а вони закипають під натиском вітру і зриваються в корчах, ніби стружки під гембелем столяра. Він стоїть у бризках піни, і якщо на обрії з'явиться потопаюче судно, його обличчя — бліда пляма в пітьмі — розпливається в облудливій посмішці, набуває божевільного та жахливого виразу. Король духів пускається в танок. Зустріч — гіршої не може бути. В ті часи, коли Жільят привертав до себе увагу жителів Сен-Сансона, деякі з них — ті, хто останніми бачили Короля духів, — запевняли, що на його пелерині залишилося тільки тринадцять скойок. Тринадцять!
Biн став ще небезпечніший. Але де поділася чотирнадцята скойка? Чи не подарував він її комусь? Ніхто не міг сказати це напевне, доводилось задовольнятись здогадами. Однак пан Люпен-Маб'є із Годена, людина маєтна, землевласник, який сплачує податок з вісімдесяти четвертин землі, ладен заприсягтися, що бачив на власні очі, як Жільят тримав у руці якусь чудернацьку скойку. Часто можна було почути таку розмову між двома селянами:
— Ну як, сусіде, гарний у мене бичок?
— Здається, затовстий.
— А воно, мабуть, твоя правда.
— Краще пустити його на лій, ніж на м'ясо.
— Шкода!
— А чи, бува, не наворожив тут Жільят?
Траплялося, що Жільят зупинявся в полі перед хліборобом чи поблизу саду перед садівником і промовляв такі загадкові слова:
— Цвітуть чортові вудила — пора жати озимину. (До речі, чортові вудила — це скабіоза).
— Ясен розпускається — заморозків не бійся.
— Літнє сонцестояння — будяк цвіте.
— Якщо в червні нема дощу, на хліб нападе іржа. Бережись — уколю.
— Дика вишня наливається — бережись повного місяця.
— Якщо погода на шостий день така сама, як на четвертий чи на п'ятий день, то вона буде такою весь місяць: дев'ять разів із дванадцяти в першому випадку і одинадцять разів із дванадцяти — в другому.
— Не спускай ока з сусіда, якщо він тебе позиває. Остерігайся каверзи: напоять свиню гарячим молоком — вона й лусне, натруть корові зуби бузиною — її від їжі відверне.
— Корюшка нереститься — бережись пропасниці.
— Жаба прокинулася — сій дині.
— Зацвів лишайник — сій ячмінь.
— Липа цвіте — коси траву на сіно.
— Зацвіла срібляста тополя — відкривай теплиці.
— Цвіте тютюн — закривай оранжереї.
І — жахлива річ! — тим, хто слухав його порад, усе вдавалося.
Червневої ночі, коли Жільят грав на волинці, вийшовши на плоский піщаний берег поблизу Демі-де-Фонтенель, рибалкам у морі не пощастило із ловлею макрелі.
Якось увечері, під час відпливу, на березі біля «Будинку на Пустирищі» в когось перекинувся віз, навантажений водоростями. Очевидно, Жільят боявся правосуддя, бо надто вже він заповзявся, допомагаючи підняти воза, і сам його знову навантажив.
В сусідської дівчинки завелися воші. Тож він пішов у порт Сен-П'єр, дістав там масті й намастив дівчинці голову. Воші пропали — а це доказ того, що Жільят сам же їх і напустив.
Усі знають, що ворожбою можна напустити воші на кого завгодно.