Трудівники моря
- Автор: Гюго Виктор
- Год: 1866
- Язык: украинский
- Переводчик: Степан Пінчук
- Жанр: Классическая проза
Электронная книга - «Трудівники моря». Краткое содержание книги:
Переклад з французької, примітки та післямова Степана Пінчука.
Востаннє спалювали на Гернсеї чаклунів у 1747 році. Під місце страти відвели площу на перехресті Бордаж. З 1565 по 1700 рік на цьому перехресті було спалено одинадцять чаклунів. Назагал лиходії визнавали себе винними. Звісно, після тортур. Перехрестя Бордаж виявило чимало інших послуг суспільству та релігії. Там спалювали єретиків. За часів Марії Тюдор тут поміж інших спалили гугенотів — матір і двох дочок. Старша жінка називалася Перотіна Масі. Одна з її дочок була вагітна. Вона народила дитинча в полум'ї багаття. Хроніка з цього приводу повідомляє: «її черево луснуло. З черева випала жива дитина; немовля викотилося з кострища; якийсь громадянин на ймення Гуз підібрав його. Бальї Ельє Гослен, правовірний католик, звелів кинути дитину назад у вогонь».
III «Твоїй дружині, коли ти оженишся» Повернімося до Жільята.
У тутешніх краях розповідають, що в кінці революції на Гернсеї поселилася жінка з дитиною. Важко сказати, чи була вона англійка, чи французка. Гернсейська вимова та сільський правопис переробили її прізвище на Жільят. Жила вона вдвох із хлопчиком, який, на думку одних, був їй сином; інші казали, що він її небіж, ще інші — що внук, а дехто вважав, що хлопчик не приходився їй ніким. В неї було трохи грошей, на які вона якось наполовину з бідою жила. В Сержанте вона купила шматок грунту; в Рок-Креспель, що поблизу Рокена, — орної землі.
В «Будинку на Пустирищі» орудувала нечиста сила. Вже більше тридцяти років у ньому ніхто не жив, і він розвалювався. В сад надто часто набігала морська хвиля, тож він не давав ніяких плодів. Багато страшнішим за нічні шуми й мандрівні вогники в будинку було те, що, залишивши в ньому звечора на каміні моток пряжі зі спицями і поставивши тарілку супу, другого дня вранці ви бачили, що тарілка порожня, а замість пряжі — пара виплетених рукавиць. Халупа ця продавалася разом з дияволом на додачу за якихось кілька фунтів стерлінгів. Жінка купила її, певно, за напученням нечистого. А може, спокусилася дешевою ціною.
Отож вона його купила й поселилася там разом із хлопчиком. І з цієї хвилини все там заспокоїлося. «Який ліхтар, така й свіча», — казали люди. Нечистої сили не стало. Перед світанком звідти вже не долинало виття. І не було ніяких вогнів, крім полум'я лойової свічки, що її запалювала господиня. Але свічка чаклунки — те ж саме, що й смолоскип диявола. Довколишні мешканці вдовольнились таким поясненням. Хазяйка мала сякий-такий прибуток від своїх клаптів землі. В неї була добряча корова, масло від якої жовте, мов віск. Жінка вирощувала білу квасолю і картоплю «золота краплина». Вона продавала, як і всі, «пастернак — бочками, цибулю — на сотні, і біб — мірками». Сама вона не ходила на ринок, а здавала свій урожай Гільберу Фальо в торгових рядах Сен-Сансона. Записник Фальо повідомляє, що одного разу він продав дванадцять дюжин мірок її картоплі-скороспілки, так званої «тримісячної». Будинок підремонтували, в ньому тепер можна було жити. Дах протікав тільки під час великої зливи. Будинок одноповерховий з горищем. Внизу було три кімнати — дві спальні та їдальня. На горище вели вузенькі сходи. Жінка займалася домашнім господарством і вчила грамоти хлопця. До церкви не ходила, тому, і так і сяк поміркувавши, люди дійшли висновку, що вона французка. «Не знати ніякої божниці» — справа дуже серйозна.
Одним словом, то були люди нікому не відомі.
Вона, напевно, і була французкою. Вулкани викидають каміння, а революція — людей. Цілі сім'ї розлітаються далеко одна від одної; вони позбуваються батьківщини, зв'язки розриваються, спільнота розпорошується, люди спадають з неба, хто в Німеччині, хто в Англії, а хто в Америці. Вони викликають зачудування корінних мешканців. Звідки беруться ці невідомі? їх вивергнув Везувій, що димує десь удалині. Ці аероліти, ці викидні, загублені, гнані долею істоти, одержують різні прозвиська. їх називають емігрантами, втікачами, шукачами пригод. Якщо вони приживаються, їх терплять, якщо від'їжджають — ніхто цим не журиться. Іноді це зовсім невинні люди, дуже далекі — принаймні жінки — від подій, які вигнали їх із батьківщини; нема в них пі злоби, ні ненависті; їх занесло сюди мимоволі, вони — наче силою пущені снаряди, і самі дуже з цього здивовані. Вони пускають коріння, як удасться. Вони нікому не вчинили зла і не можуть зрозуміти, що з ними сталося. Я бачив, як вибухом міни жбурнуло в повітря жалюгідний жмут трави. Французька революція до більшої міри, ніж будь-який вибух, стрімголов накидала скрізь подібних жмутів.