Трудівники моря
- Автор: Гюго Виктор
- Год: 1866
- Язык: украинский
- Переводчик: Степан Пінчук
- Жанр: Классическая проза
Электронная книга - «Трудівники моря». Краткое содержание книги:
Переклад з французької, примітки та післямова Степана Пінчука.
Але саме за ті книги, яких людина не читає, вона підлягає найжорстокішому звинуваченню. Іспанська інквізиція обміркувала це питання і не залишила щодо нього жодного сумніву. Зрештою, то було всього тільки дослідження доктора Тіленжіуса про ревень, надруковане в Німеччині 1679 року.
Ніхто не міг би сказати напевне, що Жільят не займається ворожбитством та виготовленням «приворот-зілля». Адже у нього була тьма-тьмуща пляшок і пляшечок. Навіщо вечорами, іноді аж до півночі, йому вештатись поміж прибережних скель? Мабуть, щоб вести розмови з лихими людьми, які блукають посеред ночі в тумані на березі моря.
Якось він допоміг відьмі із Тортваля витягти візок, що застряв у багнюці. Стару прозивали Дурепою Гаї.
Коли на острові йшов перепис населення, його спитали про професію. «Рибалка, коли риба ловиться», — відповів він. Кому б то сподобалася така відповідь? Бідність і багатство — речі відносні. У Жільята були земля і будинок; в порівнянні з тими, хто не має нічого, він не був бідним.
Якось, щоб випробувати Жільята, а скорше з кокетства, — бо є жінки, які поберуться і з чортом, аби тільки він був багатий, — одна дівчина спитала його: «Коли ж ви нарешті оженитесь?» Він відповів: «Я женюся тоді, коли Співуча скеля вийде заміж». Співуча скеля — то величезна брила посеред коноплища, що поблизу маєтку пана Лемезюр'є де Фрі. За цією брилою треба дивитись пильно. Хтозна, що вона може накоїти. Іноді з неї чути півняче кукурікання, а самого півня не видно. Не на добро це все. До того ж, кажуть, що цю скелю притягли на коноплище саргузети, себто вовкулаки. Якщо вночі, коли гримить грім і гуде вітер, ви побачите в сполохах блискавок людей, Що літають серед хмар, то знайте: це і є вовкулаки. Жінка, яка живе поблизу Великої дюни, знається з ними. Якось увечері, коли вовкулаки зійшлися на роздоріжжі, ця жінка гукнула до візника, що не знав, на яку дорогу звернути: «Запитайте дороги в цих добрих людей. Вони охочі погомоніти». Ясна річ, жінка ця — відьма.
Справедливий і вчений король Яків накаже, було, живцем зварити таку жінку, попробує навару і скаже: «Оця була відьма». А про іншу: «Ця ось не була». Жаль, що в нинішніх королів нема подібних талантів: адже вони доводять корисність королівської влади.
Жільята не без підстав вважали чаклуном. Однієї буряної ночі він підплив човном до Сонної скелі, і люди чули, як він спитав:
— Чи можна сюдою проїхати?
У відповідь пролунав зі скелі голос:
— Чеши! Не бійся!
З ким же він говорив, якби не було кому відповідати? Хай там як, а це доказ. Другого разу, теж уночі, теж у бурю, коли було темно, хоч у око стрель, поблизу Катіо-Рок, — подвійного пасма скель, де щоп'ятниці витанцьовують відьми, цапи та всілякі духи, люди розпізнали голос Жільята в такій жаскій розмові:
— Як ся має Везен Бровар? (Йдеться про муляра, який недавно впав із даху).
— Вилизався.
— От чортяка! Але ж він упав із більшої висоти, ніж оце стовпище. Дивно, що кісток не потрощив.
— Минулого тижня була добра погодонька Для збору водоростей, та й на риболовлю.
— Краща, ніж сьогодні.
— Ще б пак! На ринку хоч би тобі риб'ячий хвіст.
— Дуже сильний вітер.
— Не можна поставити сіті.
— А як почуває себе Катерина?
— Чудово.
Звичайно ж, що та Катерина з вовкулацького кодла.
З усього було видно, що Жільят був нічних справ майстром, тобто вовкулакою. В усякому разі ніхто в цьому не сумнівався.
Кілька разів бачили, як він поливав із кухля водою землю. Ну а коли так вихлюпуєш воду, на землі з'являються обриси диявола.
По дорозі на Сен-Сансон якраз навпроти вежі номер один лежать покладені приступцями три камені. Тепер на верхній приступці немає нічого, а раніше там стояв хрест, можливо, й шибениця. Паскудні вони, ці камені.
Люди статечні, яким можна довіряти, стверджують, що біля цих каменів Жільят розмовляв із жабою. А проте на Гернсеї жаби не водяться, на Гернсеї повно вужів, тимчасом як Джерсей кишить жабами. Жаба, з якою розмовляв Жільят, дісталася на Гернсей уплав. Розмовляли вони подружньому.
Всі ці факти повністю засвідчені, і доказом їх є те, що три камені лежать там і досі. Маловіри можуть їх оглянути. Навіть більше: неподалік од каменів є навіть будинок із такою вивіскою: «Продаю і купую худобу, живу і різану, старі снасті, бляху, кістки, ганчір'я, плачу готівкою і готовий до послуг покупців».
Тільки несумлінна людина зважиться заперечувати наявність цих каменів і будинку.
Всі ці обставини завдавали шкоди Жільятові.
Самі лиш невігласи не знають, що найбезпечніше диво Ла-Маншу — Король морських духів. Це найстрахітливіший виплодок моря. Хто його раз побачить, неодмінно зазнає катастрофи між першим і другим днем святого Михаїла. Він — малий тому, що він карлик, він глухий тому, що він король. Йому відомі імена всіх, хто загинув у морі, і місця, де вони спочивають. Він знає океанське кладовище до найглибших глибин. Широкі шелепи, вузький лоб, оземкуватий тулуб, потворний обвислий живіт, весь у гудзях череп, ноги куці, руки довгі, замість стіп — плавники, замість кистей рук — пазурі, широка зелена пика. Ось який цей король. На лапах у нього перетинки, а на плавниках нарости. Уявіть собі рибу-привид з людським обличчям.