Українська дивізія «Галичина»
- Автор: Гайке Вольф Дітріх
- Год: 1970
- Язык: украинский
- Год: Братствo кол. Вояків 1-ої УД УНА
- Переводчик: Роман Колісник
- Жанр: История
Электронная книга - «Українська дивізія «Галичина»». Краткое содержание книги:
Побоювання штабу Дивізії, що перебування українського вояцтва серед рідного населення спричиниться до великих труднощів, виявилися зайвими. Щоправда, на початку багато українців «скакали додому в гості», але опісля це припинилося. Зате надходило багато прохань про короткі відпустки в близькі околиці. Якщо можна було встановити, що дійсно йшлося про відвідини близьких родичів, тоді такі відпустки дозволялися. Але врешті треба було усвідомити те, що Дивізія перебувала на фронті і приватні бажання треба було підпорядковувати воєнним вимогам.
Відповідно до розгортання ворожих дій на відтинку ХІІІ-го корпусу, Дивізію переміщувано щораз більше на південь. З цієї причини вона змушена була покинути укріплені позиції для двох полків не тільки на лівому крилі, але пізніше також на правому. Отже, Дивізія розбудувала в той час близько 50 кілометрів укріплень, з яких пізніше, на жаль, тільки невелика частина була використана.
Тим часом завважується щораз більше ознак правдоподібного наступу Червоної Армії на Львів, що вдарить з найбільшою силою на ХІІІ-ий корпус. Тому приспішено розбудову укріплень другої лінії.
Ворог концентрує свої сили. Прибувають нові ворожі з'єднання. Активність ворожої артилерії сильно розгортається. Ворог має вже перевагу фронтових з'єднань порівняно з нами. Дії ворожих літаків пожвавлені, натомість наших не видно. На цьому відтинку ворог здобув велику перевагу сил над нами. Ані на відтинку корпусу, ані поза ним нема ніяких наших більших резерв.
Ознак, що ворог готується до наступу на Львів, щораз більше. Виглядає, що він сконцентрував свої головні сили навпроти правого крила ХІІІ-го корпусу або навпроти сусіднього ХХХХVІІІ-го танкового корпусу.
Командування Дивізії та її частин постійно збирали інформації про можливості введення Дивізії в бої, особливо протинаступи, у зайнятій вермахтівськими з'єднаннями фронтовій смузі. У міру можливостей, на основі вужчого плянування, обговорювалися з командирами практичні можливості фронтових дій Дивізії.
Встановлено, що тоді перед німецькою 4-ою танковою армією були такі ворожі сили (очевидна річ, що це тільки приблизні дані): 1, 3 і 4-та ґвардійські танкові армії, один самостійний танковий корпус та 6, 7 і 8-ма кавалерійські дивізії. До цього ворог диспонував піхотними дивізіями. Згадані три кавалерійські дивізії були розташовані в районі Бродів (дивись схему ч. 2).
Кожна ґвардійська танкова армія складалася переважно з трьох танкових корпусів, по дві бриґади кожний. Кожна бриґада мала від 300 до 400 танків. Додатково до їх складу входили самостійні частини мінометів та артилерії. Кавалерійські дивізії, крім кавалерійських полків, мали приблизно по 50 танків. Отже, на цьому фронтовому відтинку ворога можна було рахувати на яких 1800 танків. [18]
Кількість і нумерація поодиноких піхотних дивізій Червоної Армії нам докладно не була відома. У центрі фронтових дій на кожну німецьку дивізію припадало близько двох ворожих дивізій, не враховуючи резерв, при чому можна було рахувати, що на кожну німецьку дивізію припадала одна совєтська в резерві. Щоправда, одна совєтська дивізія мала лише 8-10 000 чоловік, але її практична бойова сила, мабуть, дорівнювала силі однієї німецької дивізії.
У загальному, на відтинку фронту, південна межа якого лежала близько 60 кілометрів на південь від Тернополя над річкою Серетом, а північна - на північ від Ковеля над річкою Прип'яттю, ворог мав три танкові армії по три танкових корпуси кожна, один самостійний танковий корпус, три кавалерійські дивізії, близько двадцятьох дивізій в резерві, близько 1 800 танків та літаків - без обмеження. Німецькі сили в складі 4-ої танкової армії нараховували два танкові корпуси («танкові» лише за назвою), два піхотні корпуси; разом: п'ятнадцять і пів дивізії та дві дивізії в резерві, - близько 40-50 танків, а літаків майже не було. До того, 3-тю, 5-ту та 6-ту танкові дивізії, які були розташовані в районі на схід від Ковеля, перед самим совєтським наступом, не зважаючи на протести армії, було перекинуто на Угорщину.
У половині липня, на сподіваному відтинку фронту з нечуваною силою почався совєтський наступ. У своїй першій стадії в напрямі Львова і в район на захід від нього, Червона Армія одночасно зробила два вирішальні оперативні прориви: один - на шляху Тернопіль-Львів, тобто посередині ХХХХVIII-го корпусу; а другий - на північний захід від Бродів, на стику ХІІІ-го армійського і ХХХХVI-го танкового корпусів. Обидва удари були такими сильними, що їх не можна було зупинити, бо просто бракувало сил, особливо танків і літаків. Крізь місця проривів розливалися маси танків, головне типу «Т 34», яких успішно підтримували літаки - штурмові й винищувачі. [19]
[18] Для доповнення картини співвідношення сил і боїв, подаємо дані з російських і німецьких джерел. У праці полковника М. А. Полушкина "На сандомирском направлении", Львовско-Сандомирская операция (июль-август 1944 г.), Ордена Трудового Красного Знамени Военное издательство Министерства Обороны СССР, Москва 1969, говориться, що 1-ий Український фронт "на початку операції мав у своєму складі 7 загальновійськових (1, 3 і 5-ту ґвардійські, 13, 18, 38 і 60-ту), 3 танкові (1, 3-тю ґвардійські і 4-ту) армії, повітряну (2-гу) армію (від 16 липня і 8-му повітряну армію), 3 самостійних танкових (4-ий ґвардійський, 25 і 31-ий), 2 кавалерійських (1 і 6-ий ґвардійські) корпуси. Всього у сухопутних військах фронту було 10 танкових і механізованих корпусів, 6 кавалерійських, 74 стрілецьких дивізій, 4 артилерійські дивізії прориву, 9 зенітно-артилерійських дивізій, 7 гарматних, 7 винищувально-протитанкових, 3 мінометні і гавбична, 3 самостійні танкові і моторизовані бриґади і понад 100 частин різного призначення". Щодо числа вояків, озброєння і бойової техніки 1-ий Український фронт нараховував 843 772 вояків, 16 257 гармат і мінометів (в тому числі 13 825 калібру 76-мм 1 вище), 1 222 зенітних гармат (37 і 85-мм), 2 206 танків і самохідних гармат та понад 3 000 бойових літаків". (ст. 12-13).
"Перед 1-им Українським фронтом оборонялися (німецькі) війська групи армій "Північна Україна" в складі 1-ої танкової армії і головних сил 4-ої танкової і 1-ої (угорської) армій. Противник мав 41 дивізію (дві піхотні бриґади прийнято за одну дивізію), в тому числі: піхотних, легкопіхотних і охоронних - 34, танкових і моторизованих - 6, піхотних бриґад - 2. Всього в групі армій було: людей (без тилів) понад 600 000, гармат і мінометів (75-мм і вище) приблизно 6 300, танків і штурмових гармат понад 900, бойових літаків 700".
"4-та танкова армія мала в першому розташуванні 11 дивізій, які обороняли фронт на 160 кілометрів. У другому розміщенні були: 17-та танкова дивізія в районі Перечихвостів, 14-та піхотна дивізія СС "Галичина" на захід від Бродів. На північний схід від Милятина розташовувалася 16 танкова дивізія - резерва групи армій".
"1-ша танкова армія, яка оборонялася на фронті 180 кілометрів, мала в першому розташуванні 13 дивізій. Резерви армії були розміщені: 8-ма танкова дивізія в районі Сасова, 1-ша танкова дивізія - Зборова і 20-та моторизована дивізія - Підгаєць".
"1-ша угорська армія мала в першому розташуванні на фронті 120 кілометрів 6 піхотних дивізій і 2 піхотні бриґади" (ст. 14-15). Таким чином "загальне відношення сил характеризувалося перевагою наших сил в піхоті на 1.4, в артилерії на 2.2, в танках 2.4 і в літаках на 4.3 раза". (ст. 16).
(Середня сила стрілецької дивізії Червоної Армії мала 6 700 вояків, а середня сила піхотної німецької дивізії мала приблизно 8000 вояків - ст. 12).
[19]Про концентрацію Червоної Армії свідчить те, що на "місцях прориву (загальна ширина їх 26 кілометрів, або 6% всієї лінії фронту) виділялося з армій першого розташування 35 дивізій. З врахуванням з'єднань армій другого розташування у напрямі головних ударів діяло 44 стрілецьких дивізій". У тих пунктах було введено в дію понад 90% всіх танків і самохідних гармат (2 206), понад 90% гармат та всю авіяцію з заплянованими 30 960 польотами впродовж 5 днів. - М. А. Полушкин. На сандомирском направлении (ст. 25).
У "История Великой Отечественной войны СССР", том 4, Военное Издательство министерства обороны Союза ССР, Москва - 1952, подається, що Червона Армія в місцях проривів мала перевагу над противником в людях у 5 разів, гарматах і мінометах 6-7 разів, а в танках і самохідних гарматах у 3-4 рази.