На схрещених дорогах
- Автор: Парфанович Софія
- Год: 1963
- Язык: украинский
- Год: Друкарня видавництва Миколи Денисюка
- Жанр: Биографии и мемуары
Электронная книга - «На схрещених дорогах». Краткое содержание книги:
Вкінці двічі був виступ театру Бенцаля. В об’їзді — Тіроль-Форальберг, і в нас давали вони «Запорожця» й «Гриця». І знову треба сказати, що фабрика відступила не тільки залю, але й приміщення й прохарчування для артистів. Так отже в Тельфсі було те, чого я не мала в Куфштайні: почування, що я не на чужині, а серед своїх.
ПОЛІНА, МАТІРКИ, ЛЯГЕРФЮРЕР…
Їхній день починався о 7 вранці. На гудок вибігали вони з своїх гуртожитків і тоді червоні й гранатові беретки й спіднички мішались з хустинами й штанами. Потім стояли вони при ткацьких і прядільних станках у фабриці, у полокальні, на кухні, в сортівні лахміття, при будові. В год. 8 знову оцей глухо-нявкітливий гудок, як вони казали: а щоб він сказився! — і було снідання. Якась зупа з куском хліба і чорна кава, перерва на пів години. Очевидно, що матері бігли тоді до дітей. Дирекція ставила до мене вимоги, щоб вони виходили своєчасно на працю, щоб не забавлялись між дітьми. Я сказала, що це не моє діло, але щодо дітей, то можемо дивитись, щоб мами не засиджувались. А дивитись то ми й не дуже дивились, хоч і в нашому інтересі було, щоб матерів у немовлячій було якнайменше. Взагалі матері, то була наша розпука й нещастя. Якби їх не було з оцим їхнім криком, ми багато краще могли б були повести працю, навіть при поганій відживі.
У полудень вони мали годину часу, потім до 6 працювали. Як я вже в іншому місці зазначила, таке навантаження з причини тривог просто ніколи не виконувалось. На фабриці умови праці не були лихі. Була вона електрифікована, гнана водою. Як я мала враження, в залях було доволі чисто й ясно. Дошкульний був холод, бо не було вже тоді вугілля. Деякі частини заводу стояли з причини браку пального, це там, де воно було погінною силою. Починало бракувати й сировини. Її добувалось частково з старих лахів. Тоді робилось збірки між публікою, оці старі речі звозили в той корпус, де було наше сховище і де на горі працювали французи. Туди мене раз кликали до Поліни, і я бачила цю погану працю. Гори старих брудних лахів жінки сортували й великими ножицями відтинали вовну від полотна. Якби ж це було пране і знезаражене! Але воно давало масу пилу й бруду, і я дуже співчувала цим жінкам, що мусіли працювати при цьому, найлегшому, роді праці. Там давали старших і хворих. Отже між ними й Таніна мати і Поліна.
Думаю, що як не як, а умовини праці у нас були такі, як усюди. Треба додати, що вже тоді позначалися прояви застою й занепаду, праця мала перебої з недостачі того і цього і через тривоги. І робітники теж працювали більше з привички, як під впливом пресії чи режиму. Тут тільки наведу приклад з Поліни — як можна було не працювати і боротись з режимом. Правда, не був би то засіб поголовної боротьби, але для одиниць. Поліна була кругла, середнього росту. Очі якісь карі, трохи опуклі і з постійною потребою плачу. Одягалась у товстий гранатовий плащ, повно спідниць і хусток. Як я прийшла на фабрику, вона лежала в Іннсбруку в лікарні з пологовою гарячкою, очевидно за кілька днів мені її звернули, і вона була без гарячки. Тож ще кілька днів полежала під наглядом, а потім я казала їй вставати, а десь по тижневі йти до роботи. Дали їй оцю погану, але легку роботу — оці лахи. Поліна була розпукою всіх: товаришок праці, фабричних властей кожного ступеня й нас, санітарних робітників.
Перша справа: вона далі хвора. Я прослідила її докладно — ніде нічого. Температура постійно нормальна. Але що вона виробляла! Оце одного дня зараз вранці післали мене до сортівні, мовляв Поліна дуже захворіла. Я застала її за столом, пообвивану коцами, як куклу, з ножицями в руках. Обличчя страдниці, з очей течуть сльози. Жодних проявів захворування. Проте я звільнила її з праці й поклала в ліжко та взяла знову під нагляд. Швидко потім прибігла до мене Катя, вся схвильована, мовляв Поліна сидить увесь час у яслах і лається, що її дитину не так обходять, як треба, що її морять голодом, тощо — не дає життя, не дає працювати. Йду до ясел і дивуюся: перед годиною Поліна була бліда, скривлена, тяжко хвора. Тепер стоїть червона, вся занята дитиною.
— Поліно, ти ж хвора, і я казала тобі лежати! Чого ти встала?
—. А мені вже краще й до дитини кортить. А це вони… — і давай лаятись на доглядачок, на сусідок, на всіх. І то притишеним нудним голосом. З очей так і ллються сльози, дитину притискає до грудей, наче б хто зна яку кривду їй хтось робив. А дитина лише помочилась, заки Поліна прийшла, й ще не була перевинена. Пояснюй, говори — не поможе. І вже до вечора сидить у яслах, пере помимо заборони прати там, і не поступається. До ліжок немає приступу й так, а через Поліну й поготів, немає.