На схрещених дорогах

Прочитала я раз і другий — з різними почуттями. Звільнення… Зараз же страх перед безпритульністю — вже не вулицею, бо до неї в Німеччині німець теж не мав права. Тоді — якийсь лагер. Але який? Чи той карний? За що?

З другого боку — відпадало все давляче і тяжке і наче розкривалося вікно на волю. Мет оком за вікно — там яскраве альпійське сонце, іскриться сніг і синява обіймає любовно Гогемундині верхівя. І мій любий верес, до якого я вже так давно не ходила в гості. Воля! Але ж що далі? Де дітись? І почуття образи. Незрозумілої й нічим не обгрунтованої.

Стільки праці! Такої корисної для фабрики і робітниць. Сам розгар її. І, оце як ножем прорізують зачате діло. Ні, ні! неможливе! Йду до дирекції.

На подвір’ї зустрічаю Гофмана. Кажу — чи вам відомо, що мене звільнено? Розводить безрадно руками, ні словечка. Тільки усміх: широкий, садистичний усміх двома рядами білих зубів, до того ж очі спущені вниз, що сміються, й тому треба їх прикрити віями. 3 чого сміються ті очі?!

Пішль. Як першого дня нашого знайомства, в своєму бюрі, в шкіряному фотелі з-за окуляр дивиться дитяче наївними очима.

— Звільнив я вас. Мотиви маєте в письмі.

— Як то, тепер звільняєте, коли я щойно розгорнула працю? Тепер, коли в мене сам розмах організаційної й оздоровної праці? — Я вичисляю мої дотеперішні успіхи й його користі з безгарячкових пологів, зменшення хворобливости дітей і т. др.

Слухає, а тоді з упертістю маніяка повторює:

— То все дуже добре, так, дуже добре, але відкіля на те все взяти гроші? Не маю грошей, не маю грошей!

І що вже потім говорити, що пояснювати, у нього один аргумент: не маю грошей. До того ж лице дитяче-заклопотане й безпорадне.

Не маючи грошей, мусить він не розгортати, а стягати охорону здоров’я. Він надіявся, що як прийме лікарку, то зможе звільнити сестру, піклувальниці і хочби прачку до пелюшок. Очевидно й акушерку. Тепер я вдивляючись у нього:

— Якто й лікар мав би це все робити у вас? — Ну, дещо лікар, наприклад догляд дітей і приймання пологів та обхід поліжниць (мити, купати, виносити відходи, подавати харчі) а решту матері (прання пелюшок і допомога в догляді дітей). Не поможе переконувати, що мене післали тут, щоб поліпшити, а не погіршити охорону здоров’я, щоб усунути смертність дітей, а не повбивати їх.

Дивиться дитячими очима й каже:

— Ви не зрозуміли свого завдання тут, і як такі ви не надаєтесь на цю посаду. А потім — гроші, гроші, гроші! Я ж не маю чим платити!

Встаю й виходжу. Так, я незрозуміла мого завдання тут. Тут же мерли діти від бруду й недогляду, а жінки від пологового зараження. Бо не було фахового догляду за ними. Але фабриці треба було лікаря: треба було фірми. Ця фірма мала писати звіти й виказувати латинськими діягнозами, що вмерти треба одним і другим. Щоб фабрика була крита перед всілякими дафами і арбайтсамтами і щоб ніякі комісії її не чіпали.