Жак Відважний з Сент-Антуанського передмістя
- Автор: Яхнина Евгения Иосифовна
- Год: 1982
- Язык: украинский
- Год: "Веселка"
- Переводчик: Петро Сліпчук
- Жанр: Детские и приключения
Электронная книга - «Жак Відважний з Сент-Антуанського передмістя». Краткое содержание книги:
— А як його звали?
— Дружка себто? Здається, Робером.
— А прізвище як?
— Цього не пригадую, та, здається, і не знав… Був значно гірший від нашого Фірмена, сам товстий, а з обличчя непоказний. Але як сталася біда з Фірменом, кажуть, сватався до його нареченої. І раптом, хтозна-яким побитом, опинилась у нього карета… Він до Фірменової нареченої у тій кареті приїхав руку просити.
— А вона? — із завмиранням серця запитав Жак.
— Вона його й на очі не пустила — вигнала! От яка дівчина була!
— А її як звали? Може, згадаєте? — запитав Жак без будь-якої надії почути відповідь.
— Хоч ніколи її й не бачив, а ім'я пам'ятаю, аякже. Звали її Ежені.
— Ежені! — повторив Жак. — Ну, а прізвище? Було ж у неї прізвище? І що з нею сталося? Де вона?
— Прізвище, здається, Лефлер або, можливо, Лекер, от уже не пригадую, адже давненько це було… А що красуня вона писана була, це всі говорили… Поки будинок не згорів, мешканці довго про це говорили, хоч Одрі не перший і не останній потрапив у тюрму за те, що за бідних душею вболівав. А потім будинок згорів, мешканці роз'їхалися хто куди… А Ежені сюди не ходила. Фірмен сам її навідував. Що сталося з нею, не знаю, не чув, та, певно, й ніхто у нашому кварталі не знає.
— Ну, а Робер? Де він дівся? Що з ним?
— З таким хіба щось станеться! Живе, либонь, як раніше, в достатку, в багатстві. Не одну, мабуть, людину зі світу звів і за кожну згублену душу грошики одержував…
Більше Жакові ні про що не пощастило дізнатися. Прощаючись із старим, він витяг з кишені два су, які Француаза неохоче відлічувала йому раз на тиждень на «кишенькові» витрати.
— Спасибі за те, що ви мені розповіли! А за те, що час згаяли на мене, візьміть оцей дріб'язок.
Старий похитав головою.
— Я бачу, ти добрий хлопець, та це й зрозуміло, коли ти родич панові Фірмену. Але грошей твоїх мені не треба. Ти молодий, вони тобі знадобляться, а мені вистачає й цього… — Старий підняв із землі палицю з гачком і показав нею на смітник.
У його тоні була така рішучість, що Жак не насмілився наполягати. «Усе ж таки перший крок зроблено, — подумав він. — Хоч ім'я її тепер знаю: Ежені. Але як дізнатися, Лекер вона чи Лефлер? «
Розділ одинадцятий
СЕСТРИ ПЕЖО
Час минав. Спливла осінь 1788 року, за нею — зима. Багато подій сталося в будинку й крамниці тітоньки Франсуази, ще більше — поза ними.
Настав квітень. Радісний, ласкавий місяць, коли весна нестримно вривається у вікна й людські серця. Від рідних із села Жак одержав лише два листи. В них, повідомляли рідні, нічого не змінилося. Податки такі самі, проте хліба менше, а панських примх більше. Може, Генеральні штати ще не зібралися, єдина надія — коли вони зберуться, розглянуть бабусині прохання… Кажуть, село Птіт-Рівьєр клопоталося, аби зняли податки — їм податки й зняли. А в Таверні усе по-старому. Мішелю перепадає — він не тільки виконує за Жака всю роботу в хаті і в саду. Сеньйор вигадав новий клопіт для селян. Йому, бачте, заважає спати кумкання жаб. Отож Мішель разом з іншими сільськими хлопчаками має вставати на світанку, йти у панську садибу і бити палицею по зарослих травою ставках і ровах, щоб жаби не сміли турбувати сеньйора. То коли ж йому допомагати по господарству, та ще знаходити час для навчання у кюре!..
У кожному листі Жакові батьки згадували про те, як добре ставиться до них і Мішеля отець Поль. І Жак дедалі з ногою силою відчував, що час спливає, а він ще нічим не допоміг своєму наставникові. З тривогою думав він, що, мабуть, даремно покладався на самого себе. Сам шукає, сам хоче добитися правди. А чи не простіше пошукати когось, хто допоміг би? Адже отець Поль сказав, що заплатить юристові чи судовому, коли б той допоміг відшукати сліди Фірмена. А хто ж найбільше годиться для цього, як не Адора? І гроші, обіцяні отцем Полем, йому стануть у пригоді — Адора вони дуже потрібні.
І, вибравши слушну хвилину, Жак розповів Адора все, що сам знав про Фірмена.
Адора слухав дуже уважно, не перебиваючи Жака, не ставлячи йому запитань. Та тільки-но Жак заговорив про гроші, Адора скочив з стільця, підбіг до Жака, дужою рукою скуйовдив його волосся і сердито мовив:
— Я вважав тебе розумнішим. Як ти міг припустити, що я, Огюст Адора, можу взяти за допомогу тобі чи отцю Полю гроші! Та чи при своєму ти розумі!..
Побачивши, що Жак зовсім спантеличений, Адора відразу ж пом'якшав і сказав йому привітно й жартівливо:
— Дурнику! Я зроблю усе, що зможу. Але можу я дуже мало. Розпитаю декого із старих, чи не згадають, бува, вони, що то за брошури і хто їхній автор. Скажу тобі щиро: відшукати сліди людини, яка потрапила до Бастілії, та ще багато років тому, дуже й дуже важко.