Жак Відважний з Сент-Антуанського передмістя
- Автор: Яхнина Евгения Иосифовна
- Год: 1982
- Язык: украинский
- Год: "Веселка"
- Переводчик: Петро Сліпчук
- Жанр: Детские и приключения
Электронная книга - «Жак Відважний з Сент-Антуанського передмістя». Краткое содержание книги:
Тож чи дивно, що в бідного селянського хлопця Жака розбіглися очі.
— Зачекай, це ще не все! — задоволено посміхаючись, і далі захоплювався Шарль. — Дивись, які ресторани, кафе. А бачиш, там, де великі вікна, — галерея, в якій художники виставляють свої картини. А ось цирк, за ним — театр. У ньому співають, грають, смішать народ… Туди ми, звичайно, не підемо. Але морозивом я тебе зараз почастую.
Друзі зайшли до кафе, всілися за столиком. Від збентеження Жак не знав, як триматися в гарній залі, де навколо розташувалися вишукано одягнені дами й кавалери: подекуди, щоправда, траплялися і небагаті костюми третього стану. Їх було менше. Жакову ніяковість довершили гарненькі вазочки, у яких подали різноколірне морозиво.
Покуштувавши його, Жак не міг утриматися від захопленого вигуку:
— Ох, смачне!
Жакові очі ковзнули по великій дзеркальній шибці. Крізь скло видно було алеї парку і строкатий людський натовп. Та погляд Жаків зупинився не на них. Його увагу привернула постать хлопчика років десяти. Брудний, обідраний, він припав до вікна і недовірливо дивився голодними, жадібними очима на страви, що прикрашали столики. Час від часу він ворушив губами і ковтав слину.
Жак завмер, відклав ложечку з морозивом, що танучи стікало на мармуровий столик. Обличчя його витяглося, стало мов неживе.
Шарль не на жарт злякався.
— Чого ти? Що сталося? Невже це тебе від холоду так судомить?
— Н-ні… — ледве вимовив Жак. Щоки його знову порожевіли. — Мені раптом страшно стало: тут таке багатство, така ситість, а зовсім поряд голодні, дорогий хліб, якого ні за що купити…
Жак говорив і бачив перед собою худеньке личко Діді. Хлопчик дивився на брата й настирливо повторював: «Привези мені цукру, більше цукру!» Ні, ні, про цукор казала сестричка Клементіна. Діді просив хліба. Діді! І цей хлопчик теж! І всі голодні!.. Замість пояснення Жак показав рукою на вікно, але маленький голодранець уже зник.
Шарль почав умовляти друга. Не залишати ж морозиво, за яке заплачено гроші. Певна річ, що хліба нема… Але ж ось зберуться Генеральні штати…
— Так, так… — хитав головою Жак.
Морозиво він доїв. Ніякого задоволення воно йому вже не дало, але про Клементіну й Діді він не сказав другові жодного слова.
По дорозі додому Жак більше ні про що не розпитував Шарля — все зробилося йому нецікаво. І Шарль, розуміючи душевний стан товариша, теж мовчав.
Увагу друзів невдовзі привернув натовп, що рухався їм назустріч, але не той, який щойно заповнював доріжки парку і галереї Пале-Рояля. Вигуки й свистки супроводжували групу людей, що йшли бруківкою просто посеред вулиці.
Вони наблизились, і юнаки побачили опудало, яке високо над головами несли два високих на зріст чоловіки. Сіпаючи за мотузки, вони примушували опудало смикати руками й ногами.
Натовп, пританцьовуючи, співав:
Од перехожих, які охоче розповідали про те, що відбувається, друзі довідалися, що кілька годин тому натовп напав на будинок начальника нічного караулу. Від нього вимагали відповіді за побори, які він самочинно дере з населення, через що дорожчим стане й без того нестерпно дороге життя. В дозорних солдат кидали каміння, будки вартових на ближній вулиці зруйнували.
Щодо міністра юстиції Ламуаньйона, то хоч він зараз і у відставці, встиг так допекти парижанам несправедливими вироками і темними спекуляціями, що, аби не було унадно його наступникові, вони вирішили спалити опудало Ламуаньйона. А потім… недалекий той час, коли дійде черга і до його особняка.
Жак не помітив, хто й коли дав знак, бачив тільки, що чоловік середнього зросту в робочому костюмі відокремився від натовпу і підніс до опудала жмут запаленого клоччя. Опудало спалахнуло й кумедно засіпалося. Жак стояв неподалік, до нього долітав попіл, дихнуло паленим. Шарль поперхнувся. В повітрі миготіли запалені смолоскипи, погрозливо махали стиснуті в кулаки руки.