Свої, чужі, інші
- Автор: Шмідт Лія Оттівна
- Год: 2008
- Язык: украинский
- Год: Гамазин
- ISBN: 978-966-2938-85-2
- Жанр: Фэнтези
Электронная книга - «Свої, чужі, інші». Краткое содержание книги:
І якщо раптом на одній шальці терезів опиняється життя когось зі своїх — то й на іншу ти не роздумуючи кинеш своє життя.
А хіба може бути інакше?aaaaaaaaaaaaaaaaaaaaaaaaaaa
— Ма-а-амо… — пробурмотів Ренні, задкуючи. Але тут за парканом почувся чийсь голос, тож Інтар вирішив, що йде господар, і з переляку потяг Ренні до воза, який стояв біля паркану.
— Лізь мерщій!
Малюк поповз, Інтар — за ним.
І зрозумів, що зробив дурницю: пса спустять, раз він тут є. Ти ба, мовчить! Тварюка, видно, навчена, дарма не дзявкає! А ось візьме, витягне та порве…
У двір зайшли. Господар. Хлопці чули його буркотіння, навіть побачили ноги, коли він проходив повз них. Інтар видихнув і завмер. Може, чоловік не відразу пса спустить?
Хлопчик припав до землі. Вона була нерівна, дрібні грудочки, тверді, мов камінці, кололи тіло.
А власник будинку все не йшов, стояв, роздумував про щось…
Тим часом загальний гавкіт потроху почав вщухати. Хазяї, не виявивши на вулиці нічого небезпечного, вгамували собак й самі розходилися по домівках.
Хлопці сподівалися, що й чоловік, у чийому дворі вони сиділи, повернеться в дім, але той спочатку пройшов до собачої будки…
— Він пса відпускає! — охнув Ренні у вухо Інтару.
— Так і знав! Біжімо!
Викотитися з-під возу, втекти крізь незачинену ще хвіртку…
Інтар і викотився, а ось малюк хворою ногою вдарився об колесо й закричав.
Інтар вгледів розлюченого пса, що мчав просто на нього, впав на землю перед возом і закрив голову руками. Ренні в нього за спиною увіткнувся обличчям у долоні. Зараз пес порве їх обох на шмаття!
— Стій, Вовче! — пролунав вигук господаря.
Пес завмер.
Чоловік підійшов ближче.
— Що ти знайшов, Вовче? Ого! — аж присвиснув чоловік. — Ви хто такі? Як сюди потрапили? Хоча зрозуміло — шаснули у відімкнуту хвіртку, так? Це ви переполохали всіх псів в околиці?
Інтар хотів підвестися й не зміг. Його раптом почав бити страшний дрож.
Він сів на землю.
— Ми… ми… у справі… Нам потрібен Айхам… У мене звістка для нього… важлива… Я так і казав… А ви собаками… Навіщо? — до пуття все вимовляти не виходило, хлопчикові раптом здалося, що шкіра в нього на обличчі суха й гаряча, а руки й ноги наче зроблені із соломи.
Він так і сидів, не збираючись рухатися з місця, а чоловік стояв над ним, розглядаючи обох хлопчаків згори. Інтар був упевнений, що він зараз накаже псові кинутися…
І раптом чоловік промовив, уже без твердості:
— Добре. Раз вам уже так потрібен Айхам, я покличу його сюди. Ходімо в будинок.
Розділ 8
Чоловік виявився доволі молодим. Він просто заніс Ренні в дім на руках, Інтар якось дошкандибав сам. Білявий господар розглянув хлопчисьок при світлі запаленої ним лампи й ще більше пом'якшав. Назвався він Едрином.
— Бісенята ви замурзані. Зараз гаряча вода буде.
— А Айхам? — повторив Інтар.
— Я піду по нього, а поки про вас є кому подбати.
Він пішов до іншої кімнати й про щось із кимось там поговорив, по тому повернувся з приємною, ще сонною чорноокою дівчиною.
— Це моя дружина, Уїту. Слухайтеся її.
Хлопчиська разом кивнули. Уїту подивилася на них і тільки головою похитала.
— Зараз зроблю вам гарячого відвару, а там і вода для купання приспіє.
Едрин поставив воду, а далі подався по Айхама. Хлопчиська отримали від Уїту по чашці ромашкового відвару, а коли випили, жінка послала їх купатися.
У гарячій воді обидва прогрілися до кісток і спочатку збадьорилися, а потім страшенно захотіли спати. Позіхаючи, загорнулися у видані Уїту напинала й насилу допленталися до великого крісла у вітальні, куди й видерлися з ногами.
— Ваш одяг я спробую випрати, — сказала Уїту. — Хоча за результат не поручуся.
Вона оглянула розпухлу ногу Ренні, обережно її розім'яла та помазала якоюсь прохолодною маззю, від якої хлопчиськові майже відразу покращало, а потім ще обгорнула ганчіркою, змоченою в чомусь холодному.
— Ти її забив, — сказала жінка вже усміхненому малюкові. — Начебто вивиху немає, і кістка не тріснула. Якщо так, то потерпи трохи, до завтрашнього вечора все минеться.
Ренні кивав і кліпав, а очиці в нього злипалися. Замість «спасибі» виходили позіхи.
— Може, ляжете спати? — запропонувала Уїту, коли це помітила.
Інтар замотав головою:
— Нехай малий лягає, — сказав він, затято намагаючись придушити позіхи, що роздирали рота. — А мені треба дочекатися Айхама. Справа важлива…
Ренні ще раз позіхнув на знак згоди й заснув просто в кріслі.
Інтар зроду ще нікому так не заздрив, як зараз, але тер очі, щипав себе за руки й навіть кусав, аби тільки не заснути.
Однак позіхав дедалі частіше, а очі вже просто не розплющувалися.