Корабель шаленців. Нариси з культури несамовитості, глупоти і безрозсудства
- Автор: Лютий Тарас
- Год: 2017
- Язык: украинский
- Год: Видавництво Старого Лева
- ISBN: 978-617-679-377-9
- Жанр: Культурология
Электронная книга - «Корабель шаленців. Нариси з культури несамовитості, глупоти і безрозсудства». Краткое содержание книги:
Книжка буде цікавою усім, хто захоплюється філософією, літературознавством, релігієзнавством, психологією, а зрештою — кожному, хто замислюється над людською природою і прагне глибше її пізнати.
На початку 1960-х років американський фахівець у галузі клінічної психологи Тімоті Лірі опрацьовував теорію «соціальних ігор». Отримавши докторський ступінь у Каліфорнії й ставши професором Гарвардського університету, влітку 1959 року він почав приймати псилоцибінові гриби, вирушивши до Південної Америки. З наступного року, після повернення, він започаткував докладніші експерименти з галюциногенами в дослідницькому центрі, заохочений розмовами з Гакслі. Незабаром його дослідження критикували в наукових, академічних і непрофесійних колах. А навесні 1963 року Лірі та його учень були звільнені. Тоді вони вирішили заснувати «галюциногенний рух» і намагалися працювати з різними групами в Мексиці, Нью-Йорку та деінде. У березні 1966 року їх заарештували в Техасі за зберігання наркотиків, одразу перетворивши для одних — на кумирів, а для інших — на об’єкт гніву[54].
Та це ще не все. В останні десятиліття минулого століття особливу популярність здобули книги американського антрополога Карлоса Кастанеди, в яких він описав шаманські традиції корінних жителів Центральної Америки, які вживали рослинні галюциногени з магічною метою. Інший американський фахівець із етноботаніки й шаманізму Теренс Макена уславився завдяки своїм гіпотезам про участь галюциногенів у етногенезі людини[55]. Водночас на ґрунті гуманістичної психології виникла течія трансперсоналізму. Її методологія будується на концепції колективного несвідомого Карла Ґустава Юнґа. Йдеться про винайдення недогматичної біологічно обумовленої релігійності людини. Відповідно, здатність до екстатичних переживань пропонувалося розглядати як ознаку здоров’я, а не розладу.
Проте заради чого людині потрібно змінювати свій психічний стан, а до того ж — як кваліфікувати всі ці приклади екстатичних станів?
Окрім відомих випадків містичних прозрінь, які траплялися зі знаними релігійними постатями (Магомет, свята Тереза, Жанна д’Арк), заледве не першим, хто розглядав нестійкі форми свідомості, був Фрідріх Ніцше. Він увиразнив два начала, властивих давньогрецькій культурі: аполлонійне та діонісійне, яке пов’язує із феноменами осяяння й містичного досвіду. До того моменту екстатичні прояви приписували зазвичай архаїчним і східним суспільствам.
Але під час переходу від раціонально-практичного сприйняття культури (образ Прометея) до споглядального та чуттєвого (образ Орфея) формувалися й інші підходи до розгляду західної традиції. Приміром, Юнґ зводив транс до інтуїтивного світосприймання. Так само Вільям Джеймс звернув увагу на чотири ознаки екстазу: безмовність, інтуїтивність, короткочасність, вольова бездіяльність. Подібні висновки виникали ще й завдяки дослідженню станів, які були викликані вживанням алкоголю, анестезуючими речовинами, наркотиками, спонтанними містичними самопочуттями, сприйняттям музики, а також різноманітними релігійними практиками — збудниками духовної благодаті, що поновлює життєві сили людини, — буддизмом, суфізмом, йогою[56].
У XX столітті почали вважати, що за систематичного вивчення й дотримання всіх нюансів екстатичні ритуали можуть запобігати психозам і неврозам, підвищуючи психологічну стабільність. До того ж вони можуть спрямовуватися на усунення дискомфорту чи підвищеної дратівливості, що викликані шоком, відчуженням, нестачею спілкування.
Щоправда, здебільшого ці феномени в сучасності зазнають споживацької деформації й пошуку швидких шляхів задоволення.
Шаманство
Серед ранніх релігійних формоутворень чільне місце посідає шаманство як особливий трансперсональний стан. Шаманство є технікою, якій притаманні експерименти з психікою. Метою такого досвіду стає реалізація стану медіума, що здатен «проводити» людські душі в потойбічний світ або ж виліковувати психофізичні недуги.
Тема «хвороби» є вельми неоднозначною в шаманізмі. Явище, що має назву «шаманська хвороба», становить щось на зразок діагнозу людині, яка стала на цей шлях. За цим словосполученням криється цілий комплекс патологічних станів, котрих зазнають майбутні шамани замолоду, і який оприявнює момент обраності адепта. Хоча патологічні вияви й супроводжують «хворобу», транс шамана достоту відрізняється від різних невротичних девіацій. Головною ознакою «нездужання» є те, що шаман сам контролює свій стан, а не перебуває в його полоні. Можливо, саме через описану здатність шамани посідають особливе місце в первісній суспільній ієрархії. Незалежно від того, чи схильні вони до нападів епілепсії або істерії, шаманів не слід сприймати за звичайних хворих. У їхньому психопатологічному досвіді можна виокремити такий теоретичний зміст: якщо вони вилікувалися самі, а до того ж здатні лікувати інших, то їм відома і, сказати б, теорія хвороби. Загалом, недуги, сни та екстази патогенного характеру є засобом становлення шамана[57].
54
Guimon J. Art and madness. The Davies Group Publishers, 2006. — P. 31–34.
55
Маккена Т. Пища богов. — Μ., 1995.
56
Джеймс У. Многообразие религиозного опыта. — М., 1993.
57
Торчинов Е. А. Религии мира: Опыт запредельного. — СПб, 1998. — С. 92–94.