Іствікські відьми

Щоб побачити маєток Леноксів таким, як у її видінні — чіткі цеглини, гранітні підвіконня, склепіння й численні вікна, схожі на очі Аргоса, — так фронтально, довелося б зависнути в повітрі над болотом. Видіння швидко зменшилося в розмірах, ніби розчинившись у просторі, манячи її. Воно стягнулося до розміру поштової марки, і якби вона не заплющила очі, то зникло б, ніби горошина в канаві. Саме поки її очі були заплющені, він і кінчив. А зараз вона обм’якла й розтягнулася, начеб цей оргазм частково належав і їй.

— Мабуть, пора порвати із Джиною й почати все заново з тобою, — мовив Джо.

— Не будь дурником. Ти не хочеш нічого такого робити, — сказала йому Александра.

Високо у вітряному небі понад її стелею гуси летіли ключем на південь, кричучи, ніби заспокоюючи одне одного: «Я тут, ти тут».

— Ти добрий римо-католик із п’ятьма bambini й успішним бізнесом.

— Ага, то що тоді я роблю тут?

— Я наклала на тебе закляття. Все просто. Вирвала твоє фото з «Іствікського вісника», на якому ти засідаєш в комітеті з планування, і розмастила по ньому свою менструальну кров.

— Господи, а ти вмієш бути огидною.

— Тобі ж це подобається, хіба ні? Джина ніколи не поводиться огидно. Джина завжди така мила, як та Богоматір. А якби ти був справжнім джентльменом, до довів би мене язиком. Крові небагато, все вже майже закінчилось.

Джо скривився.

— Може, якось іншим разом, гаразд? — сказав він і роззирнувся довкола в пошуках свого одягу, щоб нап’ялити його під капелюх.

Попри те, що він почав рости вшир, його тіло зберегло охайність; у школі він займався спортом, умів справлятися з будь-яким м’ячем, хай і був надто куценький на зріст, аби стати справжньою зіркою. Його сідниці зберігали пружність, хоча черево й провисло. На спині спочивав великий метелик із гладенького чорного волосся, верхніми кінчиками крилець огорнувши плечі, а лапками прикрасивши ямочки обабіч нижньої частини хребта.