Перспективи Української Революції

Проект творення Закордонного Центру шляхом загальних виборів стріне, мабуть, найсильніший спротив у колах УНРади. Згуртовані в ній партії стоять на становищі, що Українська Національна Рада та її Викопний Орган творять Державний Центр, який єдиний є компетентний очолювати і репрезентувати українські самостійницькі змагання.

Насправді ж УНРада вже давно стала тільки міжпартійним центром тих угруповань, які беруть у ній участь. Крім підтримки цих угруповань, вона не має жодної іншої бази, як в структурному, так і в політичному відношенні. Це є політичний факт, уже надто відомий і стверджений цілим розвитком так, що його оспорювати, ні доказувати вже не доводиться. З уваги на цей стан, спротив угруповань УНРади проти творення виборного Закордонного Центру на значно ширшій базі та з іншими завданнями, ніж ті, які дійсно виконує УНРада, не був би виправданий. Бо ж не може частина політичних угруповань творити свій міжпартійний центр та визнавати за ним компетенції Державного Центру, а одночасно заперечувати право українського суспільства на чужині разом з політичними угрупованнями формувати загальними виборами працездатний Закордонний Центр.

Ми довго зволікали з висуненням проекту щодо виборного Закордонного Центру, щоб у нашому політичному житті не створювалося ще більше розладу. Але колись, врешті, цю справу було б таки треба рушити з мертвої точки і поладнати її. Бо потреба діючого Національно-визвольного Центру за кордоном буде щораз більше актуальною і було б недоцільним відсувати цю справу на останній час, коли події будуть примушувати до поспіху. Щож до Української Національної Ради, не бачимо найменших перспектив на те, щоб вона ще могла відповідно зреформуватися, направити свою політичну настанову і структуру так, щоб виконувати завдання Закордонного Національно-визвольного Центру.

Поскільки УНРада на початку могла мати серед громадянства політичний кредит і мала шанси стати серйозним центром, то вона їх сама змарнувала і знищила. Першим, що засадничо підкопало її морально-політичну вартість, було неґативне ставлення біль-шости партій УНРади до революційно-визвольної боротьби в Україні та до її формації ОУН-УПА-УГВР. Замість підтримувати боротьбу і сперти на ній відповідну закордонну роботу, УНРада взяла курс її неґування та тим ствердила свою безвартість для національно-визвольної справи. Це саме ставлення — нехтування рацією визвольної боротьби призвело УНРаду в дальшому послідовному розвитку до відступства від принципів самостійницької політики, які ще недавно вона сама підписувала. Співпраця з непередрішенською акцією скомпромі-тувала УНРаду до решти.