Перспективи Української Революції
- Автор: Бандера Степан
- Год: 1998
- Язык: украинский
- Год: Видавнича фірма «Відродження»
- ISBN: 966-538-059-1
- Жанр: Другие документальные фильмы
Электронная книга - «Перспективи Української Революції». Краткое содержание книги:
Кінцевий вислід виборів підсумує Головна Виборча Комісія й устійнить розподіл мандатів. Ключевим числом до цього розподілу буде кількість голосів, яка припадає на один мандат. Цю кількість отримаємо, поділивши загальну суму всіх відданих, важних голосів через ту кількість виборних мандатів, яка буде наперед устійнена узгідненим виборчим правильни-ком, про що була вже тут мова. Кількість мандатів, що припадає на кожний список кандидатів, обраховується так, що число голосів, які даний список отримав у виборах, ділиться через ключеве число. В наслідок роздробу голосів на поодинокі списки постають лишки голосів, тобто та кількість голосів, яка є меншою від ключевого числа і тому не вистачає до отримання мандату за вимаганим кворумом. З тієї самої причини після розділення мандатів за повним кворумом (тобто за ключевим числом) може залишитися кілька мандатів. Ці рештуючі мандати розділяється по одному на ті списки, які мають найбільші лишки голосів. При цьому не має значення, чи якийсь список вже отримав мандати при розподілі за повним кворумом, чи ні. При розподілі рештуючих мандатів рішає тільки чергування кількостей лишніх голосів.
Про загально прийняті правила переводжування виборів, як таємне голосування і т. п., не пишемо, вважаючи самозрозумілим їхнє застосування, поскільки це практично можливе.
Проект створення виборного Закордонного Центру має на меті структурне завершення українського політичного життя на чужині й одночасно зміцнення цілої його структури введенням системи загальних виборів, як підставової, періодичної інституції.
Ми переконані, що цим способом можна найуспішніше усунути ті найгірші аномалії цілого життя, які можна б назвати еміграційними структурними хворобами.
Без ґрунту під ногами не може розвиватися і нормально діяти жодне політичне угруповання. Ґрунтом для політичного життя є безпосередній зв'язок з народом, праця серед нього. Цього саме бракує більшості політичних угруповань на чужині. З одного боку вони хотіли б виглядати як політичні угруповання й установи в нормальних умовах, але з другого — не маючи, силою обставин, живого зв'язку з Рідними Землями, не спромоглися пустити коріння бодай серед еміграційного суспільства. Через те деякі політичні угруповання не живуть, не розвиваються і не працюють, але своїм напівмертвим існуванням затруюють політичну атмосферу та спотворюють вигляд цілого нашого політичного життя. Знову ж інші групи намагаються заступити свою безґрунтовність чужосторонньою підтримкою і з тієї бази здобувати вплив на українське політичне життя. А це веде до узалежнення його від чужих сил і впливів.
Коли політичні угруповання не базують свого існування на спільній основі — на власному громадянстві, не дбають про вияв політичної волі загалу громадянства, але привласнюють собі право виносити найвищі вирішення від його імени без нього, тоді неможливо упорядкувати цілість політичного життя. Тоді партійне собіпанство виходить з берегів, а в міжгрупових взаємних та в спільних діях панує засада «рівняти до найнижчого».
Введення загальних виборів, як нормальної інституції в нашому політичному житті за кордоном, буде найвідповіднішим засобом до усунення тих анормалій. Вибори встановляють загальний порядкуючий принцип, який визначує кожному угрупованню позицію у загальній структурі, пропорційно до його впливу і значення, серед громадянства. При цьому найважливіше те, що вирішує ціле суспільство, як арбітр, а політичні середовища мусять прийняти його вирішення як обов'язуючі. Це заставляло б їх стати лицем до власного суспільства та своїми вартостями, працею й осягами здобувати собі його признання і довір'я, замість спекулювати на дрібних міжпартійних комбінаціях, інтриґах та на чужосторонніх втручаннях. Тоді й міжгрупове суперництво мусить мати якийсь поважніший зміст й оперувати справжніми вартостями, спиратися на фактичний стан, а не обертатися в зачарованому колі самопочитання, самореклями й уявлень окремих середовищ про свої ніким не перевірювані вартості, про своє вийняткове значення і гіісланництво.
Було б, звичайно, помилкою ідеалізувати політичну зрілість загалу еміграційного суспільства та приписувати всім його вирішенням абсолютну й непомильну правильність. Все ж таки останні десятиріччя показали, що наш народ звичайно вибирає правильний шлях, якщо його вказує політичний провід. Теж українська еміґрація у своїй масі керується здоровим національним інстинктом та підтримує визвольницькі акції і послідовну самостійницьку політику. Коли серед нашого громадянства бувають прояви фальшивої орієнтації і неправильної постави, то звичайно винуваті в тому самі партії.