Перспективи Української Революції
- Автор: Бандера Степан
- Год: 1998
- Язык: украинский
- Год: Видавнича фірма «Відродження»
- ISBN: 966-538-059-1
- Жанр: Другие документальные фильмы
Электронная книга - «Перспективи Української Революції». Краткое содержание книги:
Одним з головних завдань політичних угруповань є провадити роботу серед громадянства, працювати над його політичним виробленням. Якщо вибори дають поштовх до такої діяльности, то з цього вийде незаперечна користь. Хоч різні угруповання даватимуть громадянству не тільки здорові, але і шкідливі ідеї, правильні й помилкові концепції, правдиві та неправдиві інформації, то можна сподіватися, що в кінцевому висліді переможе те все здорове, що відповідає потребам і кращим прикметам нації. А ідейно-політична настанова народу — це основне питання визволення та цілого майбутнього нації. Тому добра праця і здорове змагання в цій ділянці — найважливіші в усій політичній роботі.
Це стосується теж до політичної діяльности серед українства на чужині, бо воно є частиною всієї української нації та має важливі завдання в цілості визвольної боротьби. Воно ж творить органічний національний ґрунт для існування і розвитку українського політичного життя на чужині. Тому добре плекання цього ґрунту є основним завданням політичних організацій. Запровадження інституції загальних виборів у нашому політичному житті за кордоном буде для нього дуже корисним. Зокрема через те, що загальні вибори пожвавлюють взаємодію громадянства та політичних середовищ і одночасно конкретизують його вислід.
Противники виборів послуговуються м. ін. твердженням, що еміґрація та «пересічний» еміґрант не мають права вибирати політичного центру, який би керував українською політичною дією за кордоном та репрезентував українську визвольну справу перед чужинним двітом. Центр, мовляв, покликаний загальними виборами на чужині, може очолювати і репрезентувати тільки саму еміграцію, але не може діяти й виступати від імени українського народу. Це твердження підтримують ще додатково аргументом, що склад нашої еміґрації за територіяльним походженням надто однобічний і тому еміґрація не може заступати справ цілої нації. Ці арґументи проти виборів мають метою захищати тезу, що повноцінним політичним центром за кордоном є і мусить залишитися єдино УНРада і її Виконний Орган.
Питання щодо ролі та компетенцій еміґрації не можна розглядати абстрактно, бо в різних конкретних випадках відповіді будуть різні. Поскільки поневолені большевизмом народи позбавлені всякої спроможности свобідно виявити свою волю, то їхні еміґрації мають куди більші політичні зобов'язання, ніж в інших випадках. Еміґрація мусить всебічно використовувати ту свободу і всі можливості, яких не має народ на власній землі, та всіми силами працювати в різних ділянках, зокрема провадити національно-визвольну, політичну акцію. Зобов'язання еміґрації визначуються передусім потребами нації, обставинами у батьківщині та спроможностями на чужині.
Чи якась еміґрація, як цілість, або її частина, є політичною еміґрацією, чи ні, це залежить передусім від її кожночасного стану і діяльности, а менше від причин її виходу з батьківщини. Еміґрація, що на початку була тільки заробітчанською й поселенчою, може стати політичною, якщо вона, відповідно до потреб і обставин цілого народу, провадить національно-політичну роботу. Так само колишня політична еміґрація перестає такою бути, якщо вона не виконує відповідних політичних завдань. В цьому відношенні функція має більше значення, ніж сама ґенеза.
Вибирати Закордонний Центр мало б, за нашим проектом, усе українське політично-активне громадянство на чужині. Вже сама участь у таких виборах визначує кожного виборця як члена національної, політичної еміґрації, бо люди, байдужі до національно-політичних справ, до виборів не підуть. До того не участь у виборах нерозривно пов'язується з конкретним засвідченням кожного виборця, що він бере на себе частинку спільного національного обов'язку.
Треба пам'ятати, що вибори, творення виборного Закордонного Центру, як і ціла закордонна політична акція, мають одну мету: служити українській нації, зокрема її визвольній боротьбі, та для неї збирати, організувати і якнайуспіпініше застосовувати енергію, засоби і всі сили українства на чужині. Служити ж своїй батьківщині, зокрема, коли вона змагається за своє існування і за волю в боротьбі проти найгіршого ворога всього людства, — є обов'язком кожної людини української кров й, незалежно від того, чи вона має другу, прибрану батьківщину, чи ні. Коли б тільки всі хотіли виконувати цей обов'язок та жертвувати для нього відповідну частину своїх сил і праці. Про це повинні дбати всі організовані національні сили, а політичні — передусім.