![Вогонь для Вогнедана [uk] - Читать Любимую Русскую Полную Книгу 👉 Read-E-Book.com](/uploads/posts/books/no-cover.jpg)
Вогонь для Вогнедана [uk]
- Автор: Горностаєва Мирослава
- Серия: Елбер #3
- Год: 2009
- Язык: украинский
- Жанр: Славянское фэнтези
Электронная книга - «Вогонь для Вогнедана [uk]». Краткое содержание книги:
Про те, що дух дійсно не вмирає, оповідається в романі «Вогонь для Вогнедана» Правитель Вогнедан, нащадок прибульців — дивних загинув у боротьбі з завойовниками. Але його невпокорений дух втілився в його нащадка, княжича Чорногори, однієї з найвіддаленіших південних провінцій Великої та Могутньої Імперії Півночі. Страшні спогади з минулого життя загартовують волю молодого шляхтича і підказують йому можливість врятувати свій народ з пазурів Імперії…
Мечислав теж радив Владияру не звертати уваги на незадоволення його ясновельможності. Він не забував про число судьби. Княжа ніч проминула, доки він ганявся за загоном зелемінців, і нині всі троє Ведангів — двійнята і він сам — були під владою того числа. Тож краще поберегтися.
Щовечора Мечислав відводив Дану до пані Ягоди, а сам повертався до ратуші, падав на вузьке похідне ложе і почувався щасливим. Він уявляв собі, як вони одружаться, як житимуть опісля перемоги… Можливо… О, це була найпотаємніша, найсолодша мрія Дракона… Можливо у них буде дитя… Синочок з личком Дани і його очима… Красивий синочок… Або — нехай навіть і негарний, але гордий і відважний. Справжній ельф… Як він любитиме свою дитину… Він віддасть сину ту любов, якої ніколи не мав…
— Дитя з моїми очима, — складав Веданг рядки, які не показував ні Вогнедану, ні навіть Дані,
Твоїх ноженят лопотіння
Прекрасніше музики дивних…
Мечислав не записував цього, бо боявся, що йому закинуть надмірну розчуленість. І стукіт у віконечко однієї літньої ночі не відірвав його від віршування, а лише пробудив від солодкої задуми.
— Пане Мечиславе, — почув він голос Владияра Тернича, — а вийдіть-но хвилинку… Справа є…
— Зараз, — озвався Веданг, — постривайте…
— Давайте через вікно, — порадив Тернич, — чого ви будете кружляти?
А й насправді — чого? Дракон накинув кунтуша, хотів взяти «Золоту троянду», тоді подумав, що в разі якоїсь небезпеки Тернич підняв би на ноги все містечко. Але меча Дракон таки до пояса прип’яв — отой, що раніше належав Далебору. І виліз у віконечко.
В темряві він бачив чудово, але Владияра ніде не було видно. Чортихнувшись, Мечислав повернув за ріг будинку і тут в очах йому потемніло…
Кілька постатей обережно вийшли з-за рогу.
— Краще, — промовив один з них моанською з зелемінською шиплячою вимовою, — одразу перерізати йому горлянку, якщо вже ти не хочеш везти його до Зелібору.
— Ні! — другий голос вимовляв моанські слова з чорногорським розкотистим «р», — пан князь звелів вам слухати мене в усьому… Беріть його, боягузи, доки він непритомний, і тягніть до річки. Якщо ви так боїтеся Веданга, то що ж буде, коли ми візьмемося за його хазяїна…
— Ми нічого не боїмося, — прошипів перший, порухом руки звелівши колегам підхопити непорушне тіло юнака, — до речі — чим це ти його?
— Праща, — коротко кинув другий, — тихо і надійно… Тягніть його до річки…
Дана, що вже міцно спала, неспокійно ворухнулася. І ледь здригнувся Вогнедан, котрий спочивав біля пані Любави. Неззька фортеця наснилася йому… Знущання, кайдани і холод його темниці. Тільки замість Шрежіна глумився над ним чоловік в чорнім оксамиті… І тихо заплакала уві сні Дана, відчувши братову тривогу.
Тихий стук у віконечко пробудив Вогнедана від жахливого сну. Він пересмикнув плечима і сів на ложі. Любава спала. Знову застукотіли.
— Хто? — стиха спитав чорногорець.
— Я, Меч…, - відповів голос Дракона.
— Сталося щось?
— Так… Виходь, милий брате… Час наглить…
От бісова личина… Напевне, знову напад… Вогнедан швидко натягнув штани, сорочку, чоботи. Кунтуша він з собою не брав, з огляду на теплу нічку. Припнув до поясу меча.
— Любавонько, — ніжно покликав. — мені потрібно до ратуші… Я люблю тебе…
Жінка розплющила сонні очі, зітхнула… Хитнула головою.
— Чекатиму, — мовила сонно, — чекатиму, мій пане…
«Зелемінцям потрібно голови повідкручувати, — подумав жартома юнак, виходячи на ґанок, — до чого поганючий набрід. Не дають добрим людям відпочивати..»
Веданг стояв внизу. Незважаючи на теплу ніч, на ньому був чомусь плащ з каптуром. Лівицею брат тримався за стовпчик ґанку. В місячному світлі блиснув знайомий срібний браслет — його, Вогнеданів подарунок на нещодавно проминуле «число судьби».
— Що сталося, Меч? — спитав юнак, збігаючи донизу. Дракон підвів правицю, ніби вітаючись. Щось кольнуло Вогнедана в плече… І світ поплив перед очима.
— Ведангу? — ледве встиг вимовити чорногорець, — що ж ти… Ведангу…
Юнак сповз на землю, чіпляючись за різьблені перильця. Він не знепритомнів, але не міг навіть крикнути. Голосу не було. В голові майнуло, що десь тут, поруч, мають бути воїни Владияра. Десь поруч… Десь…