![Вогонь для Вогнедана [uk] - Читать Любимую Русскую Полную Книгу 👉 Read-E-Book.com](/uploads/posts/books/no-cover.jpg)
Вогонь для Вогнедана [uk]
- Автор: Горностаєва Мирослава
- Серия: Елбер #3
- Год: 2009
- Язык: украинский
- Жанр: Славянское фэнтези
Электронная книга - «Вогонь для Вогнедана [uk]». Краткое содержание книги:
Про те, що дух дійсно не вмирає, оповідається в романі «Вогонь для Вогнедана» Правитель Вогнедан, нащадок прибульців — дивних загинув у боротьбі з завойовниками. Але його невпокорений дух втілився в його нащадка, княжича Чорногори, однієї з найвіддаленіших південних провінцій Великої та Могутньої Імперії Півночі. Страшні спогади з минулого життя загартовують волю молодого шляхтича і підказують йому можливість врятувати свій народ з пазурів Імперії…
Аби здобути Дану, потрібно позбутися її так званого нареченого. І її клятого брата, котрий контролює її розум. Дана звичайна собі дівчина — дивна. Без оцих Вогнеданових здібностей, котрі не тільки людину — дивного можуть увігнати в жах.
А Вогнедана потрібно відправити назад, до гаю дубового. Таке страхіття в цьому світі не потрібне… Та тільки як це зробити?
З Мечиславом простіше — достатньо кулі з-за рогу… Він, Ратимир, якраз і сподівався, що саме в цій битві… Та до рукопашу не дійшло, а розслідування вбивства йому, Ратимиру, ні до чого… Ще пригадають, як він кинувся на Дракона зі зброєю.
Крутяться в голові у Ратимира ріжні плани. Має він одну цікаву штуку. Річ цю зробив пан Верес, і він же подарував її молодому приятелю. Це трубка зі спусковим механізмом для отруєних голок. Цікава зброя, особливо для шляхетних дивних. Ратимир теж про дещо здогадується — не дурний. Він довго вправлявся з трубкою, використовуючи звичайну голку з гледичії. А тоді, під час одного гостювання в Лелечому Гнізді, пробрався до робочої кімнати панни Вербени…
Ратимир тоді дуже ризикував, коли тремтячими руками підмінив у пуделечках Вербени дві оброблені голочки на звичайні. Пуделечко він мав лише одне — теж подароване паном Вересом. Одну з голочок випробував на кролику, котрий потрапив до сільця — кролик навіть не тіпнувся, здох одразу. Другу голочку юнак заховав до пуделечка і поклав разом з трубкою. Про всяк випадок.
Але використати цю річ небезпечно… Ну, скажімо, вдасться йому подряпати голочкою Мечислава… Непомітно… Ні, непомітно не вдасться — чортів «володар меча» має звірячу чутливість… Вистрелити з трубки? Знов таки, почнеться розслідування, і чи не оповість тоді пан Верес Лелег про подаровану зброю… Приберегти голку для Вогнедана? Але чи візьме отрута дивного такої міці? Ратимир останнім часом багато часу провів у книгозбірнях. І Ігворри, і Боговлади… Знайшов старий сувій, в якому описувалося, як у перші роки правління дивних вороги намагалися отруїти Веданга Сіллура. Грізний ельф, що мав здібності, подібні до Вогнеданових, лише ослаб, втратив свою силу, і трохи не потрапив отим ворогам до рук… Може і з Вогнеданом трапиться щось подібне?
Має Ратимир ще один план… Нечіткий, з багатьма прогалинами… Але дуже йому цей план подобається…
Скажімо, відпроситися додому, на відпочинок. А замість Чорногори поїхати до Зелеміню. Князь Фотін нині має бути у великому горі за своїми чоррами… Він піде на угоду… Тоді якось виманити Вогнедана в безлюдне місце, де вже очікуватимуть люди князя Фотіна. Вистрелити з трубки голочкою, і…
Найбільша прогалина плану — чорнопикий напівкровка… Веданг не відходить від свого приятеля. Зараз, щоправда, друзі розлучилися — аж дивно… Сказати б — ось вона нагода, але як зв’язатися з зелемінцями? Сам він не довезе до Зелібору навіть напівпритомного Парда — шляхи на Північ перекриті Вогнедановими чорногорцями. Місцевості він, Ратимир, не знає… Змовитися з Лемпартом — не погодиться колишній опришок. Вогнедан для нього є святинею — куди ж там, врятував від служби в Зелемінському полку.
Ну, і в разі загибелі князя Чорногорського, владу обійме його сестра. Якщо виживе опісля тієї загибелі… Що ж, потрібно іти на ризик… Та Дана Пард нині заручена з Драконом… Отже, все одно йому, Ратимиру, не бачити ні дівчини, ні влади. Князем Чорногори стане Мечислав через одруження… Ні, напівкровку потрібно прибрати з дороги. І то якнайшвидше.
З нього, Ратимира, буде незгірший володар. Хочете вільного Ельберу, добрі люди? Буде вам Ельбер… Як говорив отой бідолаха Зельм, якого Вогнедан прирік на смерть, не змигнувши оком? «Зверху ми — знизу кругловухий набрід». Тільки так і не інакше…
Він, Ратимир, не буде панькатися з міщанами та селюками… Хочете краси, панове дивні? Раби вибудують вам замки, прекрасніші за зруйновані колись варварами… Рабині гаптуватимуть гобелени… Раби працюватимуть у полях та в майстернях. Жоден ельф не доторкнеться ні до чого, окрім зброї… Ну, там ще музика… Грайте, панство… Танцюйте… Ваша і воля, і сила…
І чого оце Боги завжди дають великі здібності неприторенним дурням? Аби він, Ратимир, мав міць вогню… Ельбер його мрій вже був би побудований… Сіллонці? Скорилися б, і напевне швидше, аніж дивні Півдня, бо звикли жити окремішньо і володарювати над кругловухими. Оповідають же, що у корсарів офіцерами лише срібні… І сам князь Непобор, за чутками, недолюблює людей…