Чвара королів
- Автор: Мартин Джордж Рэймонд Ричард
- Серия: A Song of Ice and Fire #2
- Год: 1998
- Язык: украинский
- Переводчик: Вячеслав Леонідович Бродовий
- Жанр: Фэнтези
Электронная книга - «Чвара королів». Краткое содержание книги:
Особистий, незалежний, експериментальний перекладацький проект з елементами літературної адаптації. При передачі ряду імен, назв, термінів державності та побуту застосовуються українські та східноєвропейські старожитності з метою творчо відтворити живу авторську атмосферу вигаданого середньовічного світу.
До паперових книжкових видань цей переклад жодного стосунку не має, створений задля власної втіхи.
Переклад-адаптація В.Бродового: жовтень 2012—серпень 2013 рр.
Перша редакція: 3 вересня 2013 р.
— На кухні, — холодно мовила вона. — Мити горщики.
— Тільки на деякий час.
— Мій батько зробив мене дівкою при кухні, — мовила вона, скрививши рота. — Саме тому я втекла.
— Ти мені казала, що втекла, бо батько зробив з тебе його хвойду, — нагадав їй Тиріон.
— І тому, і тому. Шкрябання горщиків мені подобалося не більше, ніж його прутень між ніг.
Вона вперто струснула головою.
— Але чому ти не можеш оселити мене у своїй башті? Половина двірських панів тримає при собі постільних зігрівачок.
— Мені прямим наказом заборонили брати тебе до двору.
— Наказом твого дурнуватого батечка, — закопилила вона губи. — Ти наче дорослий хлопчик, міг би тримати стільки хвойд, скільки схочеш. Чи батько тебе за безбороде дитя вважає? Та й що він зробить? По дупці відшмагає?
Тиріон дав їй ляпаса. Не надто сильного, проте й не млявого.
— Кляте створіння! — гукнув він. — А бодай тобі… Ніколи не смій кепкувати з мене! Тільки не ти.
На мить Шая втратила мову. Чути було тільки цвіркуна, що сюрчав собі й сюрчав.
— Благаю вибачити, мосьпане, — мовила вона зрештою сухим дерев’яним голосом. — Я не хотіла образити вашу вельможність.
«А я не хотів тебе бити. О боги ласкаві, я перетворююся на Серсею, абощо?!»
— Я вчинив недобре, — визнав він. — Але ти теж. Ти, Шає, не розумієш.
Слова, які він ніколи не хотів казати знову, полилися з нього, наче штукарі з порожнього коня.
— Коли мені тринадцятий минало, я одружився з дочкою хлібороба-чиншовика. Тобто це я так думав. Мене засліпило кохання, і я гадав, що вона кохає мене у відповідь. Але батько викачав мене обличчям у гидкій правді. Моя молода дружина була повія, винайнята для мене Хайме, щоб я нарешті скуштував чоловічої втіхи.
«А я й повірив, безголовий дурник.»
— Щоб закріпити науку, князь Тайвин віддав мою дружину повній казармі своєї сторожі на розвагу. А мене примусив дивитися.
«І оволодіти востаннє, коли всі скінчили. Востаннє, вже без сліду кохання й ніжності. Щоб ти запам’ятав її такою, яка вона є насправді, пояснив мені батько. Я б мав опиратися йому, але прутень мене зрадив, і я виконав наказ.»
— Скінчивши повчати мене, батько наказав септонам скасувати наш шлюб. Ті ухвалили, що його ніколи не було.
Тиріон стиснув Шаїну руку.
— Благаю тебе, ані слова більше про Башту Правиці. В кухні ти пробудеш недовго. Щойно ми впораємося зі Станісом, я подарую тобі інший маєток і шовки такі м’які, як твої руки.
Шаїни очі широко розплющилися, та він не міг нічого прочитати по них.
— Руки мої недовго лишаться м’які, якщо я всенький день чиститиму печі та шкрябатиму макітри! Хіба ти захочеш їхнього дотику, коли вони стануть червоні, грубі, потріскані від кип’ятку та лужного мила?
— Більше, ніж раніше, — відповів Тиріон. — Я дивитимуся на них і згадуватиму, яка ти хоробра.
Чи повірила вона йому? Цього Тиріон не міг сказати. Шая опустила очі.
— Я зроблю так, як накаже мосьпан.
Він зрозумів, що сьогодні ввечері охочішої згоди від неї не дочекається. Тиріон поцілував Шаю туди, куди вдарив, аби пом’якшити біль.
— Я пришлю по тебе людей.
Варис, як обіцяв, чекав у стайні. Коняка його виглядала кульгавою, хворою, ледь живою. Тиріон видерся на свою; один з сердюків прочинив ворота, і вони мовчки з них виїхали.
«Боги праві, навіщо я розповів їй про Тайшу?», спитав він себе, раптом злякавшись. Є такі таємниці, про які не слід казати ніколи й нікому. Є така ганьба, яку людина мусить забрати до могили. Чого він від неї прагнув — прощення, абощо? Шая дивилася на нього тим химерним поглядом — що він означав? Особливо палючу ненависть до миття посуду на кухні? Чи почуття, які викликала його розповідь? «Як я міг розповісти їй усе і далі думати, що вона мене кохає?», питала якась його частинка, а інша кепкувала: «Дурний ти курдупелю, хвойди кохають тільки золото і коштовне каміння».
Пошматований лікоть смикало і гризло з кожним ударом кінського копита. Інколи йому здавалося, що він чує, як скрегочуть всередині кістки. Може, слід піти до маестра, узяти якогось трунку від болю… та відколи Пицель розкрився у всій красі, Тиріон Ланістер більше не довіряв маестрам. Бозна-що вони там між собою мудрують, бозна-що примішують до тих настоянок, які дають йому пити.
— Варисе, — мовив він. — Мені треба привести Шаю до замку так, щоб про це не дізналася Серсея.
І коротко виклав свій задум про кухню. Коли Тиріон скінчив, євнух клекотнув коротеньким смішком.
— Я зроблю, як накажуть пан Правиця, певна річ… та мушу попередити, що кухня повниться очима й вухами. Навіть якщо дівчину ніхто не запідозрить у чомусь особливому, її будуть питати про безліч різних речей. Де вона народилася? Хто її батьки? Як вона з’явилася у Король-Березі? Правди там не скажеш, доведеться брехати… і брехати без кінця.