Чвара королів
- Автор: Мартин Джордж Рэймонд Ричард
- Серия: A Song of Ice and Fire #2
- Год: 1998
- Язык: украинский
- Переводчик: Вячеслав Леонідович Бродовий
- Жанр: Фэнтези
Электронная книга - «Чвара королів». Краткое содержание книги:
Особистий, незалежний, експериментальний перекладацький проект з елементами літературної адаптації. При передачі ряду імен, назв, термінів державності та побуту застосовуються українські та східноєвропейські старожитності з метою творчо відтворити живу авторську атмосферу вигаданого середньовічного світу.
До паперових книжкових видань цей переклад жодного стосунку не має, створений задля власної втіхи.
Переклад-адаптація В.Бродового: жовтень 2012—серпень 2013 рр.
Перша редакція: 3 вересня 2013 р.
— Може, й так, — мовив Кворин, кинувши до рота другу половинку яйця, — та гадаю, є інша причина. Він щось шукає у високих холодних місцях. Щось таке, чого дуже потребує.
— Щось? — Мормонтів крук підняв голову і заверещав. У тісному наметі його вереск різав вухо, мов ножем.
— Щось могутнє. Наш бранець не знав, що воно таке. Його допитали занадто суворо, і він помер, багато чого не доказавши. Все ж цього він, мабуть, і сам не знав.
Джон чув вітер знадвору. Він верещав високо й тонко, пробираючись крізь каміння муру, смикав за мотузки наметів. Мормонт задумався, потер вуса.
— Щось могутнє, — повторив він. — Мушу знати, що саме.
— То вишліть розвідників до гір.
— Не хочу втрачати ще людей.
— Смерть — справа для нас звична. Чого б ми вдягали оце чорне, якщо не для захисту царини людей? Я б вислав п’ятнадцятьох, чатами по п’ятеро. Один загін — вздовж Молочної, один — до Вискливого Пересуву, один — щоб видертися Велетневими Сходами. За очільників — Ярман Парогач, Торен Рідколіс та я сам. Аби дізнатися, що там чекає у тих горах.
— Чекає! — крикнув крук. — Чекає!
Князь-воєвода Мормонт глибоко, на повні груди зітхнув.
— Не бачу іншого вибору, — погодився він, — та якщо ви не повернетеся…
— Хтось та вийде сюди з Мерзляків, пане воєводо, — відповів розвідник. — Якщо ми — добре. Якщо не ми, то Манс-Розбишака. А ви сидітимете просто в нього на шляху. Він не зможе піти на південь, лишивши вас позаду, бо ви рушите слідом кусати його тили. Тому змушений буде напасти. А тут місце сильне.
— Не занадто, — заперечив Мормонт.
— Ну то загинемо тут усі, що поробиш. Але наша смерть дасть трохи часу братчикам на Стіні. Часу поставити залоги в порожніх замках, насуціль заморозити брами, прикликати королів та князів на поміч, нагострити сокири та полагодити метавки. Ми не викинемо наші життя на вітер.
— Смерть! — пробурмотів крук, міряючи кроками Мормонтові плечі. — Смерть, смерть, смерть.
Старий Ведмідь сидів мовчазний та зігнутий, наче раптом відчув на собі занадто важкий тягар. Та нарешті мовив:
— Хай пробачать мені боги. Обирай собі людей.
Кворин Піврукий повернув голову. Його очі стрілися з Джоновими і на довгу мить затрималися.
— Гаразд. Беру Джона Сніговія.
Мормонт блимнув очима.
— Та він же ще хлопчисько. До того ж навіть не розвідник, а мій шафар.
— Слугувати вам, мосьпане, може й Толет. — Кворин здійняв скалічену руку з двома пальцями. — Старі боги досі могутні за Стіною. То боги першолюдей… і Старків.
Мормонт зиркнув на Джона.
— Чого б волів ти сам?
— Піти, — негайно відповів він.
Старий сумно всміхнувся.
— Чомусь я так і гадав.
Коли Джон вийшов з намета біч-обіч з Кворином Півруким, саме запалав світанок. Вітер кружляв навколо них, ворушив чорні кобеняки, кидав у повітря віяла червоних жарин з вогню.
— Виступимо опівдні, — повідомив йому розвідник. — До того часу знайди свого вовка.
Тиріон X
— Королева хоче відіслати принца Томена з міста. — Вони стояли навколішки у тьмяній тиші септу, оточені тінями та миготливими свічками. Нікого іншого тут не було, та все ж Лансель говорив півголосом. — Князь Гиліс відвезе його до Росбі та сховає там під виглядом джури. Йому зроблять темніше волосся і вдаватимуть з нього сина заплотного лицаря.
— Вона боїться натовпу? Чи мене?
— Їх і вас однаково, — зізнався Лансель.
— Ага. — Тиріон про цей задум нічого не знав. Невже цього разу його підвели пташечки Вариса? Напевне, і павукам колись треба спати… чи може, євнух грав у глибшу та тоншу гру, ніж Тиріонові здавалося? — Прийми мою дяку, брате лицарю.
— Ви жалуєте мені те, про що я просив?
— Можливо.
Лансель просив загін під свій провід у майбутній битві. Розкішний спосіб померти, ще й вусів не виростивши. Але ж юні лицарі завжди уявляють себе невмирущими.
Тиріон затримався у септі після того, як його родич вислизнув геть. Біля вівтаря Воїна він запалив одну свічку від іншої. «Наглянь за моїм братом, горлорізе ти клятий. Він-бо один з ваших.» А другу свічку — за себе — Тиріон запалив Морокові.
Тієї ночі, коли Червоний Дитинець спав у пітьмі, Брон застиг його за запечатуванням листа.
— Віднеси оце панові Джаселину Бережняку.
Карлик закапотів гарячим золотим воском на пергамен.
— Що ти там написав? — Брон читати не вмів, тому не соромився ставити нахабні питання.
— Що він мусить взяти п’ять десятків своїх кращих рубак і стежити за трояндовим гостинцем.
Тиріон втиснув свою печатку в м’який віск.