Літа зрілості короля Генріха IV

Ненависть до короля найдужче намагались розпалити серед протестантів: мовляв, король має намір позбавити протестантські фортеці своїх грошових субсидій. Навіть більше — він збирає у своєму арсеналі гармати, щоб придушити всі свободи як однієї, так і другої віри. Найзначніший із змовників сам був протестант — Тюренн, нині герцог Буйонський, багатий владар, що ніколи не зречеться своєї гордині. Колись він був бідняком — тоді, як і Анрі,— і надій на майбутнє в короля було не більше, ніж у нього. Супутник років бідності менш ніж будь-хто здатен дотримуватись міри, коли настають роки достатку. «Що? Отой, колись такий самий злидень, як і я, тепер має стояти вище за мене?» Цей король — ворог кожного самовладного пана в королівстві, а насамперед — протестантського, і вже забув, що свої давні перемоги завдячує протестантам. Так гадали люди, бо так говорили ті, котрі щось мали — здебільшого аж забагато.

Анрі отримував такі звістки звідусюди й бачив, як вельможі відкидаються від нього; протестантський люд був проти нього — ще більше ніж католицький, у якого він здобув принаймні стільки прихильності, скільки був вартий скасований міський податок. Крім того, папістський простолюд іще пам'ятав, що цей король усе ж таки переміг його гнобителів, тоді як його колишні сподвижники, борці за віру, забули навіть, що він дав їм едикт. Його тоді мучили жахливі сумніви — до сумнівів він був схильний завжди. А тепер оця загальна змова, — звичайно, винен у ній він один. Не без причини ж після стількох подвигів, після того, як він зумів відродити королівство, його всі покинули й він лишився сам, як був на початку шляху.