Темна вежа. Темна вежа VII

Перш ніж вирушити збирати хмиз, Роланд обстежив берег крижаного струмка і викопав камінь. Передав його Сюзанні, і вона провела великим пальцем по ніжній, відполірованій водою поверхні.

— Кварц? — спитала, але одразу ж засумнівалася. Не зовсім те.

— Сюзанно, я не знаю такого слова. У нас цей камінь називається черт. З нього роблять інструменти, примітивні, але дуже корисні: сокири, ножі, рожна, шкребки. Нам потрібні шкребки. І щонайменше один молоток.

— Я розумію, що ми будемо шкребти, але що забиватимемо молотком?

— Я покажу. Але спершу я б хотів, щоб ти до мене на хвилинку приєдналась. — Роланд став навколішки й узяв її за холодну руку. Разом вони подивились на оленячу голову.

— Ми дякуємо тобі за все, що зараз отримаємо, — сказав Роланд, і Сюзанна здригнулася. Саме такими словами її батько починав молитву перед великим обідом, таким, на який збиралася вся родина.

«Наша власна сім’я розпалася», — подумала вона, але вголос цього не сказала. Минулого не виправиш. Відповіла вона так, як її змалечку вчили відповідати:

— Отче наш, дякуємо Тобі.

— Скеруй наші руки й серця, коли ми братимемо життя у смерті, — промовив Роланд. І, здійнявши брови, подивився на Сюзанну, запитуючи без слів, чи не хоче вона щось додати.

Сюзанна відчула, що хоче.

— Отче наш, що єси на небесах! Нехай святиться Ім’я Твоє, нехай прийде Царство Твоє, нехай буде воля Твоя, як на небі, так і на землі. Хліба нашого насущного дай нам сьогодні. І прости нам довги наші, як і ми прощаємо винуватцям нашим. І не введи нас у випробовування, але визволи нас від лукавого. Бо Твоє є царство, і сила, і слава навіки.

— Гарна молитва.

— Так, — погодилася вона. — Я прочитала її не зовсім правильно… давно вже не молилася… та все одно це найкраща молитва. А тепер берімося до роботи, поки я ще відчуваю руки.

Роланд був тільки «за».