Ворохтаріум: літературний тріалог з діалогом і монологами
- Автор: Андрухович Юрий Игоревич, Бойченко Олександр
- Год: 2018
- Язык: украинский
- Год: Пабулум
- ISBN: 978-966-97790-2-1
- Жанр: Культурология
Электронная книга - «Ворохтаріум: літературний тріалог з діалогом і монологами». Краткое содержание книги:
Про народження книжок, про критиків і літературні премії, про навчання літературному ремеслу. Про ритм і чуття мови, про добрий текст, про поезію та прозу. Про російську літературу і про переклад Біблії. Про життя — своє і чуже.
Підслухати ці бесіди — значить глибше пірнути у творчість митців, зазирнути у внутрішню кухню літературного процесу і, можливо, стати його учасником. Хай і дистанційно.
А: — Так, і ти маєш рацію ще й в тому сенсі, що тут треба взагалі дивитися на тодішній російський діалог, а точніше, на сварку, на конфлікт. Це був момент чергового крайнього загострення у протистоянні західників і слов’янофілів. Це в Росії час від часу трапляється. Є періоди, коли це затихає, а потім оживає знову. Сьогодні такий період, коли цього фактично немає, бо сьогодні вони всі за Путіна — і слов’янофіли, й західники.
— Ну, є і непутінофільні західники, тільки тепер вони не мають голосу.
А: — Ну, вони ж не визначилися у головних, базових, речах… На тих московських літературних курсах ситуацію повністю контролювали слов’янофіли. Їх можна ще назвати націонал-патріотами чи націонал-шовіністами, whatever. І звідси їхні ікони. Свята корова — Блок. А Єсенін — це шкідник, який спотворював національну поетичну традицію. Він, мовляв, призвів до того, що зіпсував людям у Росії поетичний смак.
Б: — Сам би не зіпсував, якби не сотні наслідувачів, які довели його манеру до абсурду.
А: — Чи не на кожному семінарі вони плювалися в бік Бродського. І водночас — у бік Євтушенка чи Вознесенського. Для них це були ідеологічні вороги. Ну й естетичні заодно. Що ж до української поезії, то їм був потрібен якийсь такий аналог з України, їхній український слов’янофіл. І на цій основі вони вибудували, звичайно, свої уявлення про те, що таке правильна українська поезія. Якою вона має бути. Моя такою не була. Хати, рушники, криниці — у них вже був цілий сформований штаб перекладачів української поезії, які обов’язково мали користуватися цими словами.
— Стрічка-Марічка.
А: — Не дослівно, але загалом, так. Вони навіть антологію тодішньої української поезії назвали «Рушники и криницы». Там у віршах обов’язково мав бути «птах», а не «птица». Ну й таке всяке малоросійство.
— Тобто навіть ті імперські слов’янофіли давали нам право на фольклор, «реґіональноє своєобразіє».
А: — Та вони нам тільки на нього право й давали!
— Дозволяли перетворити текст на отаке «своєобразіє». Отже, якщо підсумувати, то ці роки у Москві пішли тобі на шкоду?
А: — Ні, зовсім ні. Тому що, крім інституту, там було ще багато іншого. Театри були. Кінофільми. Публічні дискусії. Якісь контакти зі, скажімо, людьми нових політичних угруповань. Це було дуже цікаво, як і в цілому перебування всередині всіх тих дуже бурхливих подій. Усі ті трьохсоттисячні антикомуністичні мітинґи… Ну а також…
Б: — А також ти написав потім «Московіаду».
А: — Ну так. Бо не написав би, якби цього часу в мене там не було. Ну й «Листів в Україну» не написав би. Та й «Індію» теж.
— І не відбулося би переходу на великі прозові форми: згадана «Московіада» та наступні?
А: — «Московіада» — то вже трошки інше, пізніше. На той час я вже маю «Рекреації», які от-от побачать світ. І в цей час пишу «Московіаду», і пишу її не де-небудь, а в Баварії, на моїй першій стипендії за кордоном. Це все зовнішні чинники, але вони важливі. Десь у глибині я виношував собі таку ідею, що про той московський час мусить колись у мене народитися роман. Й от уже там, у Баварії, на віллі «Вальдберта», раптом подумав: «Ну а коли, як не тепер? Я ж маю тут усе: спокій, гроші, тепло, пейзаж за вікном. І якщо в мене був такий задум, то скільки ще років я буду наближатися до втілення? Треба тут і тепер, негайно».
— Писав від руки чи на машинці?
А: — На машинці, але на особливій. З якоїсь причини я своєї портативної не взяв, але в Мюнхені мені позичили з української служби «Радіо Свобода» таку величезну, масивну й електронну. Машинку з пам’яттю. Ти можеш на ній писати без паперу. Напишеш енну кількість знаків їй у пам’ять, а тоді вкладаєш папір, тиснеш на кнопку, і вона тобі те все роздруковує. Однак машинка собі машинкою. Що важливіше: своїм попереднім романом, «Рекреаціями», я спричинився до деякого вибуху, тобто скандалу. «Московіаду» писав на тій-таки емоційній хвилі — вибуховій і скандальній.