Бесплатная библиотека
Читайте книгу на сайте или телефоне
READ-E-BOOK » Культурология » Ворохтаріум: літературний тріалог з діалогом і монологами
Ворохтаріум: літературний тріалог з діалогом і монологами - Читать Любимую Русскую Полную Книгу 👉 Read-E-Book.com

Ворохтаріум: літературний тріалог з діалогом і монологами

Электронная книга - «Ворохтаріум: літературний тріалог з діалогом і монологами». Краткое содержание книги:

«Ворохтаріум» — це неквапливі розмови трьох давніх друзів. Розмови настільки відверті та влучні, що хочеться сидіти поряд, слухати і долучатися — коментарем, посмішкою, мовчазним розумінням. Бо цю бесіду ведуть Юрій Андрухович, Олександр Бойченко та Орест Друль.
Про народження книжок, про критиків і літературні премії, про навчання літературному ремеслу. Про ритм і чуття мови, про добрий текст, про поезію та прозу. Про російську літературу і про переклад Біблії. Про життя — своє і чуже.
Підслухати ці бесіди — значить глибше пірнути у творчість митців, зазирнути у внутрішню кухню літературного процесу і, можливо, стати його учасником. Хай і дистанційно.
1 ... 26 27 28 29 30 31 32 33 34 ... 77
Перейти на страницу:

— …коли в цій ситуації скажеш «Кобзар», то їх сильно розчаруєш.

А: — Біблія, можу сказати. Але з Вулфом принаймні десь близький до чесної відповіді — в тому сенсі, що коли вперше прочитав, мені було 16, і я так само захоплений цим романом до сьогодні, тобто вже протягом 40-ка років. Мені завжди хочеться ту книжку десь там розгорнути на довільному місці і заглибитися в її світ. Отже, я сказав, що в 16 років читав це вперше, і це була така випадкова знахідка в домашній бібліотеці одного мого родича. Навіть не в нашій домашній. І мене у той роман затягнуло. Щойно прочитав його перший раз, почав відразу ж знову спочатку. От ти кажеш: моменти… Це був той момент, коли я вже свої вірші писав якісь і збирав їх у такому потаємному блокнотику. І в мене поступово складалося певне дискурсивне уявлення, що я хочу, якими мають бути мої вірші. Чого я хочу в літературі досягти, що в ній моє, а що ні…

— Це твій десятий клас?

А: — Початок 10-го класу і каша в голові. Модерн! Аванґард! Усе, що експериментальне!

— Небанальне.

А: — Небанальне в кожному разі. Неримоване, нетрадиційне. Й от я писав якісь верлібри, якісь, зрозуміло, еротики, і якась така декадентщина в тому всьому. А той роман Вулфа є насправді одним із таких, на мій погляд, дуже показових, зразкових, з погляду того, що відбувалося на Заході в літературах у період між війнами — Першою і Другою. Як поставав класичний роман XX сторіччя. Вулф, звичайно, перегукується з Фолкнером: епічним розмахом, надзвичайною реалістичністю, але водночас не занудною, бо він не побутописець чи хронікер, а в нього такі… метафізичні відльоти. В нього страшенно багато шматків, подібних на Джойсові потоки свідомості. Багато ліризму, часом дуже неочікуваного. Так завдяки йому в мене склалося відчуття й розуміння того, яким має бути прекрасний роман. Такий собі синтез реалістичної ґрунтовності й точності з бурхливо-екстатичною лірикою. Вулф дуже хаотично писав свої романи, але в нього був геніальний редактор, який начебто ті тексти впорядковував і так рятував. Бо інакше це було б якесь таке зовсім нечитабельне місиво. А той редактор на дві третини то все скорочував, викреслював, але все одно залишалася Вулфова суть. Також геніальна.

— На той свій десятий клас ти вже читав Гемінґвея?

А: — Ти знаєш, ні. Тобто, звичайно, якби трапився мені до рук перший-ліпший його роман, я б його читав. Але випадок розпорядився так, що в тій книжковій шафі мені трапився не він, а Томас Вулф. От і все.

Б: — Цікава річ. На старті своєї наукової діяльності, від якого виявилося дуже близько до фінішу, я написав статтю про твої «Рекреації», вона вийшла в журналі «Вікно в світ», академік Затонський там був головним редактором. Але оскільки це був журнал, присвячений зарубіжним літературам, а моя спеціалізація — порівняльне літературознавство, то я зробив таку компаративістичну статтю, зіставив «Рекреації» з «Фієстою» Гемінґвея. А це ж стилістично найпротилежніші з можливих письменники — Вулф і Гемінґвей. Потоки Вулфа і…

А: — Телеграфний стиль.

Б: — Так. Лаконічна, продумана, прорахована проза Гемінґвея.

А: — Дуже заощадлива. А Вулфова дуже марнотратна.

Б: — І на цьому тлі виник конфлікт уже між Гемінґвеєм і Фолкнером. Фолкнер дуже любив Вулфа і визнавав його, може, за єдиного письменника, ще ліпшого за себе. Велич літератури він пов’язував з письменницькими поразками. А поразка неминуча, якщо ми ставимо собі завдання, яких не можемо виконати. І Вулф, на думку Фолкнера, поставив найскладніше завдання і зазнав найблискучішої поразки в історії американської літератури. А Гемінґвей — так вважав Фолкнер — у цьому сенсі був боягузом, бо завжди брався лиш за те, що міг зробити, і знав, як це зробити. І Гемінґвей, весь такий мачо, як це почув, шарнув пару дайкірі і каже: «Я боягуз? А йди сюди!». Але цікаво, що найбільший на тебе вплив…

А: — Справив його антипод.

Б: — Так, Вулф. Хоча «Рекреації» все одно подібні трохи до «Фієсти». Не стилістично, а через атмосферу карнавалу.

А: — Ну так, я скажу, що на час, коли писав «Рекреації», то ясно, що я «Фієсту» вже мав у своєму багажі із дуже банальної причини: вона потрапила до програми, коли ми в інституті складали іспит із зарубіжної літератури XX століття.

1 ... 26 27 28 29 30 31 32 33 34 ... 77
Перейти на страницу:
0
Сюжет
  • 1
  • 2
  • 3
  • 4
  • 5
  • 6
  • 7
  • 8
  • 9
  • 10
0
Атмосфера
  • 1
  • 2
  • 3
  • 4
  • 5
  • 6
  • 7
  • 8
  • 9
  • 10
0
Главный герой
  • 1
  • 2
  • 3
  • 4
  • 5
  • 6
  • 7
  • 8
  • 9
  • 10
0
Общее впечатление
  • 1
  • 2
  • 3
  • 4
  • 5
  • 6
  • 7
  • 8
  • 9
  • 10
Итоговая оценка: 0.0 из 10 (голосов: 0 / История оценок)