Сторітелінг для очей, вух і серця
- Автор: Лівін Марк
- Год: 2020
- Язык: украинский
- Год: НАШ ФОРМАТ
- Жанр: Бизнес
Электронная книга - «Сторітелінг для очей, вух і серця». Краткое содержание книги:
У цiй книжцi Мapк Лiвiн пoяcнює, як нaвчитиcя чути й бaчити icтopiї, пoглибити влacнe poзумiння тeкcту i зaxoпливo пиcaти. A щe нaвoдить poзмoви з вiдoмими укpaїнcькими пиcьмeнникaми, peклaмicтaми, жуpнaлicтaми, якi poзпoвiдaють пpo cвoї пiдxoди дo cтopiтeлiнгу й нaпиcaння тeкcтiв.
Мapк Лiвiн — жуpнaлicт i пиcьмeнник, cпiвaвтop i вeдучий пoпуляpнoгo пoдкacту пpo пcиxoлoгiю «Пpocтими cлoвaми». Видaвeць The Village Укpaїнa тa Inspired. Виклaдaч cтopiтeлiнгу в шкoлi кoмунiкaцiй Bazilik i нa пpoгpaмi MBA в Києвo-Мoгилянcькiй бiзнec- шкoлi. Cпiкep кoнфepeнцiї TEDx. У 2019-му Мiжнapoднa paдa з дитячoї тa юнaцькoї книги (Швeйцapiя) внecлa йoгo пoвicть «Piкi тa дopoги» дo cпиcку видaтниx книжoк для дiтeй з iнвaлiднicтю.
Намагаюся якнайретельніше досліджувати теми, про які говорю у своїх книжках. Якщо це художка — спілкуюся з людьми, що пережили досвід, важливий для мого тексту. Наприклад, якщо мій герой — підліток, спілкуюся з підлітком, якщо людина, яка пережила рак, — шукаю таку і ставлю їй запитання. Також читаю інтерв’ю, матеріали про схожі проблеми і явища, за можливості різними мовами та з різних точок зору. Це мій журналістський бекграунд, який допомагає.
У романі «Соня» хлопчик з батьком їздили на лижах і провалилися під лід у маленький викопаний ставок. Батько допоміг малому під водою зняти важкі лижі і взуття та скинути куртку, щоб не тягнула на дно. Лід був тонкий, вони постійно різалися об нього, він кришився під ними, і вони не могли ніяк дістатися твердої поверхні. Врешті батько пішов на дно, а хлопчик вижив. За сюжетом книжки його знайшли й витягли через дві години. Я колись про це прочитала в журналістському матеріалі. Тож помістила ці знання у книжку, не перевіривши інформації. Людина не виживе, якщо проведе більш ніж п’ять-вісім хвилин у воді з нульовою температурою. Але на це мені вказали критики, уже коли книжка вийшла і стала популярною. Було дуже незручно.
В історіях завжди звертаю увагу на емоційність, несподіваність сюжетних ходів, реалістичність — коли герої поводяться природно і немає відчуття штучності. Інколи автор чи авторка намагаються досягти ефекту несподіванки завдяки тому, як герой щось робить, думає чи каже, але при цьому ці дії не вписуються в загальну логіку оповіді, сетингу чи світу, тому характер персонажа здається несправжнім. У такі моменти читач втрачає довіру, бо його обманюють.
Ще я люблю в історіях життєствердність. Вони можуть бути сумні або трагічні, але розказані й подані в такий спосіб, що після них хочеться жити. Також я завжди ціную нову інформацію, якою можу скористатися.
З історії я хочу отримати емоцію. Сприймати будь-який досвід, як на мене, неможливо без цього. Так влаштовані люди. Емоції мають бути справжніми та сильними. У своїх історіях я намагаюся давати людям досвід, який містить цілий комплекс почуттів. Для цього потрібні глибокі реалістичні ситуації, у яких можна одночасно відчувати і сум, і радість, і горе, і щастя, залежно від пережитого досвіду.
Своїх героїв я конструюю, покладаючись на попередню взаємодію з людьми, з текстами, з подіями. Усе це складається в потрібний контекст, через який читачеві простіше впізнати та пізнати себе. Історії я теж конструюю. Історія має бути максимально виразною, емоційною, багатою, акцентованою, з висновками і досвідом, до яких прийшов читач. У цьому і полягає робота письменника.
Усі читачі роблять з історії якісь висновки. Мені здається, що все написане потрібне саме для цього. Колись одна журналістка написала, що моя книжка «Лілу після тебе» — це ода одностатевому коханню. Я здивувалася, адже, на мою думку, це було дуже далеко і від оди, і від одностатевого кохання.
Багаж досвіду впливає на сприйняття тексту. Багато дорослих людей, прочитавши мою книжку «Шапочка і кит», подумали, що хлопчик наприкінці помер. На них впливає досвід шаблонних символів: якщо хлопчик полетів на рибі в небо, значить це смерть. Хоча в книжці прямим текстом написано, що хлопчик знає про власне одужання, знає про школу й басейн, у які піде. Але оскільки є небо та риба, значить він помер. У дітей інше сприйняття, вони здебільшого переконані, що Шапочка одужав, бо там це, зрештою, синюватим по білому написано. На них не тисне жоден зайвий символізм.
Що вуха чують?
Уміння активно слухати — робочий інструмент сторітелера, через який досягається глибина історії. Ми — це те, що ми їмо, що ми думаємо, що ми бачимо і, за цією самою логікою, ми те, що ми чуємо (пробачте за надмірне «микання»). Складно заперечити таку послідовність. Їжа визначає стан тіла, думки — стан психіки, а розмова — стан культури. Якщо бути уважним і послухати, про що говорять люди, можна почути те, що їх хвилює.