Сторітелінг для очей, вух і серця

Хоч би якою багатомільйонною була цільова аудиторія, сильні бренди завжди працюють на одну людину. Це той ідеальний клієнт, який приносить їм гроші. Вони знають його ім’я, точний вік і шкільне прізвисько, знають, які пісні він співає вранці у ванній. Слабкі бренди працюють з великою групою абстрактних людей, яких по суті не існує (бо неможливо вхопитися за абстракцію). Сильні бренди завжди знають свою людину в обличчя{35}.

Знаючи факти із життя вашого читача або читачки, ви можете будувати з ними особисті стосунки. Ви знатимете, що їх засмучує, що веселить, від чого їм боляче, а від чого радісно. Звісно, тут не обійдешся шаблонними описами: «Оля, 25 років, родом з Києва, любить сучасну українську музику, двічі на рік летить у відпустку». Знань у цьому описі жодних. Щоб знайти реальні факти із життя, потрібно, як розповідала у своїй історії Оля Пахолок, «взувати чоботи і йти в поле». Пригадую, якось я зайшов у книгарню, щоб ознайомитися з новинками. Блукаючи серед стелажів, я почув, як у мене за спиною дівчина запитала в консультантки: «У вас є Марк Лівін?». Консультантка вказала пальцем на мене: «Ось же він»[21]. Наступні хвилин десять ми спілкувалися з цією дівчиною, я розпитував, хто вона та чим займається, які має плани на життя і чому купує українських авторів.

Одне з перших завдань, яке повинен для себе виконати автор, — це дати відповідь на два запитання: «для чого я пишу?» і «для кого я пишу?».

Відповідь на перше — індивідуальна. Але знайти її — це перестати бодай на якийсь час сумніватися у власному занятті. Формулювати потрібно максимально конкретно, уникаючи відповідей типу: «я пишу, тому що не можу не писати» або «я отримую задоволення від роботи з текстом». Це може бути правдою, але щоб ефективніше працювати, потрібно знайти щось ще, крім бажання отримувати чуттєву насолоду від роботи з текстом. Зі свого досвіду скажу, праця автора буває важкою, буває навіть нестерпною і гидкою, а іноді взагалі не хочеться нічого робити. Але за спиною має бути потужний мотив служіння, по-перше, щоб не перетворити текст на дзеркальце, через яке без кінця розглядаєш власну красу чи хижість, і по-друге, щоб не кидати заняття, коли буває складно чи щось не вдається. Якщо ви зробили історію професією — майстерність доведеться відточувати роками, розуміючи, як це працює. Я на досвіді переконався, що найбільше знань якраз ховається в моментах, коли мені непросто.

З відповіддю на друге питання трохи простіше. Маєте людину, на яку схожі, якій хотіли б допомагати? Яка радо відгукується на вашу творчість, пише коментарі, ставить лайки? Покличте її на сніданок і через дружню бесіду спробуйте дізнатися більше фактів про неї. Найголовніше — деталі. Ось, наприклад, яким може бути «портрет читача» після вашої зустрічі.