Вакансія на вбивцю
- Автор: Паняєва Наталя
- Год: 2007
- Язык: украинский
- Год: Зелений пес
- ISBN: 978-966-2938-54-8
- Жанр: Другие детективы
Электронная книга - «Вакансія на вбивцю». Краткое содержание книги:
Під час проведення кінофестивалю «Молодість» знаходять задушеною юну симпатичну акторку. Здавалося б, безглузда смерть! Відсутність мотиву робить розкриття вбивства проблематичним, та коли до розслідування долучається відомий журналіст Авенір Дейкало, у зловмисника зникають шанси уникнути викриття. От тільки чи є душогубцем той, на кого так промовисто вказують докази?
Відповідь знайти непросто, бо один кримінал тягне за собою інший — не менш страшний. Розгадати ребус можете спробувати і ви, прочитавши новий роман авторки детективних романів киянки Наталі Паняєвої, а ми гарантуємо карколомну інтригу, динамічний сюжет і вкрай несподівану розв’язку!
Рудько мовив:
— Може, ви повідомите про подію майора Миколу Дементія, а я б залишився тут охороняти тіло. Треба повісити табличку: «ліфт на ремонті» або «не працює», щоб поки ніхто ним не користувався.
Фельцман наказав портьє виконати доручення, а сам побіг телефонувати до міліції, щоб повідомити про вчинене.
Іван Рудько розглядав дівчину, не торкаючись тіла руками. Упізнати було нескладно — убита виявилася доволі знаною акторкою. Пощастило, подумалося, це убивство, якщо буде розкрито, стане справжньою сенсацією.
Дуже обережно доторкнувся він до руки дівчини і зрозумів, що та мертва вже принаймні годин дванадцять. Можливо, її задушили в ліфті. Ні, не схоже. Вона не жила в цьому готелі. Найімовірніше, просто прийшла в гості до когось. Він зачинив дверцята ліфта, обіперся об них і замислився — намагався визначити, до кого ж ця дівчина могла завітати і чому її задушили.
Рудько все ще складав гіпотези, коли з’явився майор міліції Микола Дементій і з ним іще четверо в цивільному. Після невеликого обміну враженнями, Іван Рудько попросив дозволу піти перевдягтися і поголитися, поки майор вивчатиме місце події. Той відпустив його ненадовго, і Іван заквапився до своєї кімнати в напівпідвальному приміщенні.
Майор Микола Дементій, високий худорлявий чоловік зі світлим волоссям і виразним обличчям, був у цивільному. Його одяг нічим не відрізнявся від вбрання будь-якого мешканця готелю: зручна джинсова куртка, світлі джинси і легкі черевики. Зазвичай обличчя майора з тонкими рисами легко розпливалося у посмішці, він любив пожартувати, добре попоїсти, і поки це не позначалося на його фігурі. А попоївши й випивши, співав українських пісень, особливо йому вдавалися непристойні й сороміцькі.
Микола подивився на дівчину і теж упізнав її по фотографіях з глянцевих часописів. Ясно як Божий день, що вся ця історія швидко набуде широкого розголосу в пресі, а тоді стане вкрай складно розкрити злочин. Він розумів, що дівчина не могла загинути в ліфті, її вбили в одному з готельних номерів, а їх — п’ятсот. І в кожному з них жили люди відомі і високопоставлені, тому розслідування треба вести з максимальним тактом і обережністю. Дуже важливо, щоб тіло дівчини якомога скоріше забрали з ліфта. Він наказав, аби труп терміново сфотографували, потім підійшов до Фельцмана і спитав, чи є вільні номери, куди можна було б віднести тіло після того, як міліцейський фотограф закінчить свою справу. Фельцман запропонував одне зі службових приміщень, бо вільних номерів під час фестивалю не могло й бути, і майор погодився. За десять хвилин усе було сфотографовано, потім труп віднесли до службової кімнати і поклали на стіл. На той час уже прибув судмедексперт Михайло Гімпель. Микола Дементій залишив його наодинці з тілом і вийшов з кімнати. Його люди вивчали ліфт у пошуках відбитків пальців.
— Мене цікавить кожен відбиток, який ви знайдете, — сказав Дементій.
Потому разом із Фельцманом він спустився в хол на першому поверсі. Там і запримітив свого давнього приятеля, журналіста Авеніра Дейкала. Той спеціалізувався на сенсаціях, тому часто співпрацював з майором, одним із кращих слідців карного розшуку. Поступово їхня співпраця переросла, як казав журналіст, «у справжню чоловічу дружбу», перевірену часом, горілкою та іншими тяжкими випробуваннями.
Микола зітхнув.
— Ну от! Преса вже тут! Звідки ти довідався?
Авенір махнув рукою:
— Ну-у-у… Я теж маю джерела інформації.
Майору не вперше працював з Авеніром, тому й не мав нічого проти, але, на його думку, преса з’явилася надто рано. Він волів би спочатку сам ознайомитися зі справою. Але на те вже не було ради. Фельцман надав свій кабінет у розпорядження міліції, і щойно Дементій всівся за стіл, як зажадав побалакати з адміністратором нижнього холу.
Дейкало прилаштувався у кутку.
— Давай домовимося, — суворо подивився на нього майор. — По-перше, ти ні в що не втручаєшся, а по-друге, нічого не друкуєш без мого дозволу — це може зашкодити слідству.