Межник, або Всесвітнє Свавілля. Ч.1. На грані світла й тіні
- Автор: Денисенко Олександр
- Год: 2010
- Язык: украинский
- Год: Грані-Т
- ISBN: 978-966-465-288-6
- Жанр: Фэнтези
Электронная книга - «Межник, або Всесвітнє Свавілля. Ч.1. На грані світла й тіні». Краткое содержание книги:
— Мені Тронь завжди подобався. З усіх привидів України він був… ой, вибач, Острихію, не був… ти і був і, дай Смерку, будеш найбільш елеґанцьким.
Утім, професор не дослухавсь до дурних загравань, і крутячи пальцями спицю так, що вона, обертаючись, стала подібна спершу на біле коло, потім на коло залите усіма кольорами веселки, сказав:
— Я, друзі мої, не граюся. Раз на 350 років… Чи ні, додаючи ще моїх біологічних 26, отже: раз на 376 людських років змінити стать — це теж, вибачте, непросто. І ви врахуйте, що я не сучасний казнокрад, який за великі гроші й від нудьги може це робити раз на рік задля моди чергового сезону.
— Але ж ти сам, як привид, здатний був прибирати будь-яку личину! — розізлилася Мла.
— Ваша правда! Одначе за всі ці 376 років я перекидався лише в чоловічі подоби. І ніяких суттєвих змін у психофізиці я не відчував, окрім деяких відмінностей у спрямованні напрямків руху усіх члеників тіла. От ти, Мло, хоч раз була у шкірі чоловіка?
Екзекуторка з легким замішанням скосила погляд на Алма, а тоді сказала, маніжно копилячи тонкі губи:
— Думала не раз спробувати, та Алм такого не любить.
— От! Бо інша стать — інші почуття! Годування груддю, фізіологічні випорожнення, та й навіть струми в тілі, рефлекси, усе, геть усе — інакше! Одне слово: таких придибенцій із такими причандалами в мене ще не було!
Несподівано в сусідній кімнаті щось пискнуло.
— Миша! — перелякався Тронь, оскільки, треба вам сказати, привиди дуже бояться мишей.
— Заспокойся, це лиш дитина, — сказав Алм і напружився. Острихій-Манюра спильна глянув у зіньки Алмові, а тоді — Млі. У відповідь — лише сумирний темно-червонястий і крижано-синій блиск очей першого та другої і тихе потріскування палахкотливих іскор довкола шкодливих мармиз. Хіба що Мла трохи роблено зітхнула. І тут Острихій-Манюра напружився і зрозумів, що настав момент істини.
— Дитина? — запитав він і додав, розмірковуючи: — Чия?
— А твоя, — лагідно відповіла Мла.
— Моя?! — ледве не закричав він. — Того мало, що мене зробили грудастою карличкою зі щербатою славою! Так на тому не край, ви мені на голову ще й дитину хочете втелющити!
І розлючений Острихій-Манюра кинувся на Алма та Млу, які з олімпійським спокоєм і чернечим смиренням дивилися на цей черговий напад скаженості й навіть не думали захищатися. Та й навіщо, якщо Острихій-Манюра не встиг і кроку ступити, як довга ворса оранжевого килима зробилась іще довшою, перетворилася на безліч великих і малих, дрібних і здоровецьких оранжевих рук, обхопила Острихія-Манюру з усіх боків, як змії Лаокоона, і поставила сердегу на місце.
На якусь хвилю в кімнаті запала тиша. Алм і Мла про щось на миґах радились. Острихій-Манюра тихо, але дуже гірко плакав. А оранжеві руки з килимового ворсу, пульсуючи від напруги, дрижали, заволодівши усім тілом Острихія-Манюри. Затим, може, за півхвилини знову заплакала дитина. Але це вже не було несподіванкою. Бо якраз тієї миті в тому місці оранжевого килима, звідки не стирчали руки, виникла велика чорна дірка, з якої разом із стовпом непроглядної чорноти пролунав хрипкий, двигтючий голос, що проникав своїми частотами глибше, аніж до печінок чи синьої глини, і був Троневі добре знайомий:
— Острихію, ти тепер Манюра!
Зачувши цей неспростовний факт, Острихій-Манюра, рюмсаючи, лишень затрусив приречено головою. Грубий двигтючий голос повільно та гнітюче вів далі:
— Усі твої перетворення будуть несанкціонованими й можуть здійснюватися лише в екстремальних випадках і за виняткових обставин, що загрожують життю дитини. І ти будеш Манюрою доти, доки не викохаєш свого хлопчика щирим і сірим пасинком Паморок.
— А як викохаю, то що?
— Спершу пройдеш, користуючись талантами цього малюка, крізь браму Шафарки. А тоді сядеш праворуч мене і керуватимеш усім Чорним Півміррям. А як не пройдеш чи…
Не второпавши першої частини та не запримітивши умовного способу закінчення обірваної фрази, Острихій-Манюра закомизився і залупився на її середню частину:
— А ти ж тоді чим керуватимеш? — запитав, зовсім нахабніючи, ошалілий від гніву і горя привид. Йому в жіночій карлуватій личині вже нічого було боятися, навіть самого Великого Смерка, тому Тронь випалив напрямець. А те що це був саме владар Чорного Півмірря не викликало ніяких сумнівів. Алм і Мла, зачувши таке нахабство з вуст Острихія-Манюри, припали в смиренстві лобами до килима і про всяк випадок з головою прикрилися своїми чорними плащами, з-під яких виривалися сірими цівками хирляві пасма диму. Екзекутори чекали на заслужене покарання Троня. А відповідною карою за такі вибрики могло бути лише розсіяння духу.