Межник, або Всесвітнє Свавілля. Ч.1. На грані світла й тіні
- Автор: Денисенко Олександр
- Год: 2010
- Язык: украинский
- Год: Грані-Т
- ISBN: 978-966-465-288-6
- Жанр: Фэнтези
Электронная книга - «Межник, або Всесвітнє Свавілля. Ч.1. На грані світла й тіні». Краткое содержание книги:
— Даруй, Острихію, що довелося застосувати гамівний туман, — проказав вдоволений Алм. — Хоч і стара, але перевірена зброя.
— Ти ж сам примусив нас вдатися до такого, — протуркотіла Мла, поправляючи свою синювату, добре налаковану зі звивистими локонами фризуру.
— Дивно, але ці твої можливості повинні були повернутися до тебе рівно за рік твого земного існування, — задумливо й анітрохи не вибачаючись, пробелькотів Алм, закручуючись у чорний плащ. Потім вдоволено кевкнув, випускаючи з пащі сизий дим із запахом сірки, вочевидячки, зовсім не терзаючись сумлінням, що за мить перед тим брехав. Десь там у його чорнющій середині ніби лунко хлюпнуло налите в барило пиво, як спогад чи післясмак гарного обіду.
— Отже, людиною я таки не стану, — сумно мовив Тронь.
Мла з докором зиркнула на Алма, а потім ще довірливішим тоном мовила:
— Очевидячки, що втрутився Великий Смерк… І оскільки Алм твій друг, із яким ви кілька місяців зависали над космічним телескопом Хаббл, імітуючи Доп-доп… п'ятсот… п'ятсот…
— Допплерівське дрижання зірки Ґліз 581 у сузір'ї Терезів, — підказав Алм.
— … Для того, щоб астрономи відкрили планету, схожу на Землю… — додала срібноволоса екзекуторка.
— …І щоб люди якнайшвидше вийшли в космос і покинули цю великостраждальну Земельку, — перебив Алм.
— Інакше земній колисці всіх див і чуд скоро настане амінь! — докинула Мла.
— Ти ж знаєш сам, Острихію! — додав своєї Алм.
— Тому він тобі!.. — перебила Мла.
— Тому я тобі цього не мав права говорити!.. — вставив своїх останніх п'ять копійок Алм.
— Все, досить! Замовкніть! Затихніть! Онімійте!!! — знову загорлопанив на всю Манюрину пащеку Острихій.
Алм і Мла не чекали такого спротиву і враз замовкли, поглядаючи здивовано на професора в образі розлюченої коротухи Манюри.
— Кажіть негайно, діти глупих Паморок, інакше я стану вічною тінню і чекатиму на справедливий Суд Ночі — чому мене Великий Смерк перекинув саме в це капосне тільце? Це що — покара?! І якщо покара, то за які гріхи?! Де вирок, який ви виконуєте? За законом Півмірря ви мусите мені його пред'явити! — визвірився на них Острихій так, що чорний бант Манюри заметлявся і сповз із тімені на потилицю, а волосяна куделя «а ля Бабета» розсипалася, і з неї викотилася біла тенісна кулька, яку Манюра використовувала, щоб побільшити сферичність зачіски.
— Вироку немає! — відрізав Алм.
— Ти виконуєш спецзавдання! І тебе переселили в Манюру саме тієї миті, коли її прокололи, чи, як там кажуть людці, пришили в тролейбусі довгою спицею для в'язання светрів, — пробелькотіла перелякана Мла. А Алм додав:
— Що поробиш, Смеркові й усьому Чорному Півміррю потрібна ця молода жінка, що живе в Луцьку. От її тілу й було повернуто життя.
— А тебе перенесено в її тіло…
Острихій Тронь тільки тепер відчув, що йому в правому боці щось наче коле. Він сягнув рукою і витягнув зі своєї утроби довгу й чистісіньку, позбавлену будь-яких слідів крові, спицю. При цьому нахабне личечко Манюри з коричневими круглими плямами очей і її маленький, як наґеґляний заяложений вузол у старому черевикові, фіалкового кольору ротик морщились від огиди.
— Майже ідеальна операція, хоч і варварське вбивство! — трохи запафосно, враховуючи огидність події, мовила привидеса.
— Так, чиста робота! — із захопленням оглядаючи блискучу довгу спицю, докинув Алм. — Що не кажи, а в Україні вже чого-чого, а вбивати-таки навчилися добре!
— Стерильно — на відміну від дарування життя, — з обережним єхидством сказала Мла і на крок підступила до Острихія ближче зі словами: — Як почуваєшся у новому тілі після його смерті?
— Якось шкулько, я б сказав… Та мене більше непокоять інші відчуття, хай їм всячина! Усі ці прибамбаси дамського тіла, хе-хе, такі виразисті!.. Мені голова облазить, як я буду їх декорувати, — проказав, зовсім по-жіночому бідкаючись, Тронь і з осторогою сам прислухався до своїх жіночих інтонацій.
Алм відкинув поли чорного плаща, здіймаючи круг себе снопи багряно-кривавих іскор і залежалого місяцями пилу, й сказав, показно плескаючи в долоні:
— Браво! Ти вже вростаєш у цю крадюку! Який талант! Чи неправда, Мло?