Гра на багатьох барабанчиках

Так само було і з моїми думками. Вони з’являлися в голові, як снігові кулі, що довше я їх котив, то вони ставали більшими, могутніми, нав’язливими, щоби потім раптом зовсім розтанути й пропасти. Саме так сталося із задумом куреня. Якийсь час я ні про що інше не думав — планував, удосконалював, аж сила візи стала такою великою, що я узявся до роботи. Думка зникла, коли я намостив дах і дві стіни. Цього вистачило. Ідея куреня зблідла, втомлена сама собою, і я вже не віднайшов у собі потім жодної мотивації, щоби закінчити роботу.

Острів був видовжений — з моря виступали двоє величезних скелястих несиметричних грудей. Одна вершина була лагідна, кам’яниста, поросла травою. Друга була гострою скелею.

Між горами простяглася лісиста долина. Коли я вирішив зійти туди, то не чекав, що знайду там чудеса. Бо був там струмок, який спливав з крутої гори, з неба, гарними водоспадами, розбризкуючи навкруг водяну імлу, потім біг серед великих пласких каменів, аж трохи нижче заспокоювався у мілкому, сонячному озерці. Далі, вже ліниво, вода спливала ще нижче, утворюючи ставок завбільшки із спортмайданчик, і була такою блакитною, що від її кольору я аж остовпів. Я був вимушений примружити очі перед отим несподіваним вибухом кольору. Тут струмок розділявся на багато менших і пологим узбіччям впадав у море зі східного боку. У цій солодкій волозі ріс ліс, повний витких рослин, вогких мохів, болотяних вікон. Старі прогнилі дерева творили густе, запашне покриття. Так це виглядало.

Ніхто б і не запідозрив, що скелястий острівець криє такий подарунок у самій своїй середині, вологий, інтимний закамарок, поросле зеленню потаємне місце, чуле і витончене. У мілкому озерці із зовсім білим дном роїлося від риб. Коли я увійшов у воду, вони не тікали, пропливали навколо мене, здивовані цим стороннім предметом, так що я міг гладити їхні спини — вони тоді на мить застигали, здивовані, що існує щось таке, як дотик. Вода була дивна на смак, вапниста, мінеральна. Я збагнув, що скеля, з якої вона спливала, зроблена з якогось розчинного мінералу, ось чому гілки, які падали у воду, обростали через якийсь час білим, фантастичним налетом солі.