Таємна троянда

— Авжеж, я поїду до неї, — сказав Ганраган.

— І ще вона просила тебе не баритися, бо якщо за місяць у хаті в неї не буде чоловіка, то ймовірно, що її клаптик землі віддадуть комусь іншому.

Як почув це Ганраган, то підхопився з лавки, на якій сидів.

— Авжеж, я не баритимуся, — сказав він. — Нині повня, і якщо я затемна доберуся до Кілкрісту, то завтра до заходу сонця буду в неї.

Коли всі це почули, то почали сміятися з нього, що він так квапиться до своєї милої, і хтось запитав його, невже він покине свою школу в старій вапнярці, де наставляє діточок на добрий розум. Але він відказав, що діти ще й зрадіють, коли побачать уранці, що у вапнярці порожньо і що нíкому пильнувати, як вони роблять уроки, а школу він міг би знову відкрити будь-де, бо завжди носить із собою на шийному ланцюжку каламарчик, а за пазухою — великий том Верґілія та буквар.

Деякі селяни просили його випити скляночку на дорóгу, а один парубок схопив його за куртку і заявив, що, перед тим як піти, він мусить проспівати їм пісню, яку склав на прославу Венери та Мері Лавелл. Ганраган вихилив склянку віскі, але сказав, що не затримуватиметься і вже рушає в путь.

— Часу досить, Рудий Ганрагане, — сказав господар. — І після весілля матимеш досить часу, щоб відвикнути від забав, та й може бути, що побачимося ми нескоро.

— Я не затримаюся, — відповів Ганраган, — бо всі мої думки й так весь час будуть линути до тієї жінки, яка за мною послала, а вона ж сумує за мною і виглядає мене.

Ще деякі обступили його, наполягаючи, щоб він — такий славний друзяка, в якого ніколи не бракує пісень, усяких витівок і жартів, — залишився на ніч, але Ганраган відмовив їм усім, вирвався з їхніх обіймів і рушив до дверей. Але не встиг переступити поріг, як дивний стариган підвівся, поклав на його руку свою — тонку і зморщену, наче пташина лапка, — і мовив:

— Негоже Ганраганові, вченому чоловікові та великому піснетворцеві, покидáти таке-от зібрання в ніч проти Самайну. Тож залишся, — казав він, — і зіграй зі мною партію в карти, а ось і стара колода, яка робить свою справу вже багато ночей, і хоча вона стара, але чимало багатств світу виграно завдяки їй і програно через неї.

Один з парубків зауважив:

— Небагато ж багатств світу затрималося при тобі, діду.

І подивився на босі ноги старого, а всі засміялись. Але Ганраган не сміявся, а знову сів на лавку, дуже спокійно, не кажучи ні слова. Тоді один з товариства спитав:

— То зрештою ти залишишся з нами, Ганрагане?

А старий відповів замість нього:

— Авжеж, він залишиться, хіба ти не чув, як я його просив?

Тоді всі поглянули на старигана, наче запитуючи, звідкіля він прийшов.

— Здалеку я прийшов, — відказав він, — побував я дорогою і у Франції, і в Іспанії, і над Лох-Ґрейне[74] з підземним гирлом, і ніхто мені ні в чому не відмовляв.