Проект «Україна». Австрійська Галичина

Компетенція Сейму повністю дублювалася повноваженнями галицького намісництва, які 19 січня 1853 р. зазнали змін на основі об’єднаної реформи крайового адміністративно-територіальною устрою та судоустрою. Зокрема, намісництво визначалося найвищою структурною ланкою крайового управління, його компетенція поширювалася на усі справи політичного та поліцейського управління, справи віросповідань та освіти, торгівлю та промисли, справи крайової культури та будівництва, які не підпадали під контроль крайових фінансових органів або інших крайових інституцій. Першим галицьким намісником був призначений представник польської шляхти Аґенор Ґолуховский (старший) (1849–1859).

Згідно крайового виборчого порядку для Галичини від 26 лютого 1861 р. намісник визначався ключовою посадовою фігурою, яка відповідала за організацію та проведення виборів у краї. Призначення намісником дати виборів відбувалося після оприлюднення імператорського патенту про розпуск крайових представницьких органів влади та оголошення нових виборів, що було однією з ознак дуалізму організації політичної влади в Австрійській імперії. За розпорядженням намісника у крайових газетах публікувався розклад виборів для всіх курій, а у сільських виборчих дільницях — розвішувались плакати відповідного змісту. Намісник формував список виборців курії великої земельної власності, який також оприлюднювався у пресі. Списки виборців у містах формувалися міськими головами, а у повітах — повітовими головами. Повітовий голова передавав війту список осіб сільської громади, які за рівнем сплати податків могли обиратися до числа виборців, призначав виборчого комісара, конкретизував місце та час проведення виборів. Кількість виборців визначалася з розрахунку: 1 виборець — на 500 мешканців. У сільських громадах відбувалося двоступеневе «усне»[12]голосування у два етапи: 1) правибори — коли правиборці обирали виборців; 2) вибори — коли виборці безпосередньо обирали послів (депутатів)[13].

Намісництво у Львові та комісія намісництва у Кракові ще номінально залишались адміністративно-територіально розмежованими, їм підпорядковувались окружні та повітові органи виконавчої влади. Уся провінція ділилась на 17 округів (дистриктів), які охоплювали 176 повітових управлінь[14]. У цей час повітові управління територіально ще співпадали з межами судових повітів, які належали до відокремлених Львівського та Краківського судових округів[15]. 23 вересня 1865 р. поділ на дистрикти був ліквідований, що започаткувало централізацію крайового управління та скорочення адміністративного апарату в Галичині.