Проект «Україна». Австрійська Галичина

Другий етап (1866–1873) розвитку органів управління був пов’язаний з початком територіальної децентралізації системи державного управління в Австрійській імперії. Цей процес був продиктований потребою виходу із затяжної політичної кризи шляхом відновлення діяльності крайових представницьких органів влади[18], які майже два роки не функціонували через бойкот, спричинений незалежницькими прагненнями т. зв. «історичних націй». Патент від 20 вересня 1865 р. анонсував зміну положень Лютневої конституції 1861 р., оскільки здійснювана до цього централізація виявилась «непрактичною», бо вона відбувалась без врахування існуючих національних потреб, «обґрунтованих історичними традиціями»[19]. План офіційного Відня полягав у остаточному «виокремленні» Транслейтанії, який мав реалізовуватись у поєднанні з подальшою автономізацією Галичини в межах Цислейтанії. Така трансформація у системі імперського управління здійснювалася на основі австро-угорської дуалістичної угоди та у формі певних «політичних концесій», які надавались галицьким полякам.

Поразка Австрійської імперії у Німецькій війні та втрата Габсбурґами Ломбардо-Венеційського королівства у 1866 р. значно активізували національні рухи. За напруженої суспільно-політичної ситуації у липні 1866 р. розпочалось у Відні активне обговорення вимоги галицьких поляків щодо ліквідації посади військового генерал-губернатора та відновлення намісництва на чолі з поляком. Зокрема, політика генерал-губернаторства у Львові асоціювалася у поляків з «австрійською тиранією», яка була наслідком запровадженого у лютому 1864 р. — квітні 1865 р. стану облоги Галичини. Санаційні заходи державних та крайових органів влади проявлялися в обмеженні конституційних свобод громадян та масових арештах учасників акцій протесту.