Электронная книга - «Проект «Україна». Австрійська Галичина». Краткое содержание книги:
Ця книга — діалог істориків, географів, літературознавців, письменників і публіцистів про час і простір підавстрійської Галичини від кінця ХVIII ст. до Першої світової війни, розпаду Дунайської монархії. Насамперед показано історичну спадщину «довгого» ХІХ ст. У цей час у складі Австро-Угорської монархії Галичина стала нафтовим Клондайком та Ельдоpадо — одним із світових центpів видобутку «чорного золота». В кінці ХІХ — на початку ХХ ст. до неї була пpикута увага багатьох політиків і міжнаpoдних компаній: на певний час кpай став об’єктом конкуренції між пpедставниками великого капіталу. У столиці Галичини з’явилася перша на українських землях газета, запущено дирижабль, залізничний потяг і трамвай, на базі дрогобицької нафти винайдено гасову лампу. Там з’явилися перші українські партії, наукові товариства, студентські об’єднання, кооперативні структури, парамілітарні і скаутські організації, бальнеологічні курорти, футбольні та хокейні команди. Карпатський край кінця ХІХ — початку ХХ ст. став П’ємонтом не лише для українців, але й поляків, які здобули неоцінений управлінський досвід у Галицькому сеймі і Віденському парламенті; батьківщиною для галицьких євреїв, які теж бажали політичних свобод, національно-державного усамостійнення. Така подорож в австрійську/підавстрійську Галичину дозволить краще зрозуміти трагедію і велич історії не лише цього краю з кінця XVIII ст. до Першої світової війни, але й всієї України. України, яка завжди прагнула єднання, миру, господарського і культурно-освітнього поступу.
До зміни пропозиції уряду щодо поділу краю чимало спричинився віце-президент губернаторства, а від січня 1849 р. намісник Галичини А. Ґолуховський, який у листах до столиці від 12 червня та 13 і 27 липня 1848 р. наполягав на збереженні неподільності краю під орудою генерал-губернатора, а погоджувався лише на створення двох губернських сенатів: одного у Львові, другого у Кракові. Якщо ця вимога про поділ була б задоволена, переконував він вищі інстанції у Відні, і «русини внаслідок свого національного розвитку при теперішніх ієрархічних відносинах зміцнилися б, в такому разі якщо не теперішнє, то, безумовно, майбутнє покоління звернулося б до споріднених народів, які живуть під скипетром російським, з метою створення єдиного міцного державного організму. Тоді руська частина Галичини при прогресі освіти і матеріальної культури стала б вогнищем підступів і заходів, що мають на меті як злам ієрархічної сили духівництва, так і згадане вище об’єднання народів. Коротше кажучи, могла б початись така ж боротьба за Русь, яка протягом багатьох років з перервами, але з залізною послідовністю ведеться за відродження вільної і незалежної Польщі». В остаточному підсумку, адміністративний статус Галичини було збережено незмінним.
