Проект «Україна». Австрійська Галичина

На основі рішення імператора про розмежування політичної та судової влади від 14 грудня 1866 р. повнота управлінських функцій у краї з 28 лютого 1867 р. передавалася галицькому намісництву у Львові, що було частково продиктовано потребою зменшення видатків на утримання апарату. Комісія намісництва у Кракові та 176 повітових управлінь підпали під реорганізацію, внаслідок чого було створено 74 повітових управлінь з новими територіальними межами. Ця адміністративно-територіальна реформа остаточно знищила управлінське розмежування між Західною та Східною Галичиною, хоча аж до розпаду імперії воно ще збереглося у системі крайового судоустрою. Компетенційні преференції надавалися старості Краківського повіту, якому присвоювався ранг надвірного радника, та головам повітів у Львові, Тарнові, Перемишлі, Станиславові та Бродах, які підвищувалися до рангу радників намісництва[23].

За півроку до здійснення вищезгаданої реформи місту Кракову було надано особливий автономний статус. 1 квітня 1866 р. імператор санкціонував «Тимчасовий статут для громади королівського міста Краків», у якому закріплювалися символи міста, право своїни[24]для міщан, польська мова діловодства; визначалися повноваження громадської ради, яка нараховувала 60 осіб, порядок її виборів за цензово-куріальним модусом. Головою громади був президент міста, який очолював громадську раду та її виконавчий орган — магістрат, а також міську поліцію. Його посада була виборною, проте передбачала затвердження імператором. Президент міста та громадська рада підпорядковувалися безпосередньо Крайовому виділу та Сейму, проте контроль за їх діяльністю здійснювали уряд та намісництво. Місто одержало право формувати власний бюджет та самостійно ухвалювати додаток до прямих податків у розмірі до 10 % або непрямих податків — до 25 %. Окремо регулювалися відносини між міськими органами влади та християнською, ізраілітською[25]спільнотами[26]. 14 березня 1867 р. були також внесені зміни до громадського виборчого порядку у Бродах, за якими не менше половини місць у міській раді мало належати християнам[27], хоча 2/3 населення міста складали ізраіліти.