Грицько сміється

Геть із мого стану! Я ж навколішки тебе Трахати не стану!.. 15.1.1989 р. ЖІНОЧА ВРОДА Дав Бог жінкам чарівну вроду, Немов джерельну прохолоду. 4.4.2003 р. СОЛОМОН У ВІДРЯДЖННІ Соломон зібрав валізу, Одягнув вітровку І дружині: -Завтра їду Я в командировку. Але трапилось, що впоравсь З справами хутчіше, І додому повернувсь Днів на три раніше. Глянув в щілинку замочну, /І хто б міг подумать?/ Його жіночка сиділа На пружині в кума. І за шию обійнявши, Крутиться на ньому... Та до кума: -Що б робив ти, Муж прийди додому? Кум узяв фужер у руку Й розім’яв, як муху, Соломон як те угледів - Й від дверей щодуху! А коли прийшов до тями У своїй вітровці: -Слава Богу, що ще три дні Я в командировці!.. 3.1.1997 р. СПИ СПОКІЙНО Так і моя колись до мене Раненько вдосвіта прийшла: Тихесенько поцілувала І знов пішла - звідкіль прийшла. 25.11.1994 р. ЯКЩ ЛЮБИШ Ти настільки солоденька І очата чарівні, Що не встигнеш пригубитись - Як співають вже півні. 6.11.2000 р. ГЛУХОМАНЬ Йде із кошиком у лісі Грибник молоденький, Аж дивиться, прив’язана Жіночка гарненька До берізки й гірко плаче. Він в неї питає: -Хто ж це тебе прив’язав так?- Й очей не спускає. -Йшла я лісом із кошиком, А тут два амбали Гриби з кошиком забрали, Мене - згвалтували. -А чому ж ти, дурнесенька, Не підняла гвалту? -А що кричать, як навколо Глухомань по балку. Грибник ще раз подивився На ту милу жінку, -Ну й природа...Глухомань... Й розстібнув шерінку. 2.2.2003 р. ХУДОЖИК І ЧОРТ До художника підходить Якось чорт і каже: -Намалюй мене, маестро, Й зроблю, що накажеш. -Згоден, тільки при умові,- Художник із зали,- Якщо зробиш так, щоб жінка З кумом не гуляли. Покрутив чорт хвостом своїм, Обійшов круг хати, -Все проси, але не це, Сам ходжу - рогатий. 24.1.2003 р. БОГ І ПОВІЯ Тільки з хати чоловік На роботу змився, Як у жіночки його Інший появився. А коли накрили стіл, Чують - стук у двері, Зник в кімнаті рок-н-рол Й кучері-кучері. А як виглянула в двір Ледь не обомліла, Бо вернувся чоловік, Звісно, не до діла. До ікони підійшла, Стала бить поклони І до Бога: -Заступись,- Просить в Бога Нона. -Добре! - Бог їй відповів,- Та затям надалі: Зрадиш ще раз чоловіку - То втоплю і в ванні. Вибирати не прийшлось, Тільки б шито-крито, Бо у гніві чоловік Був, як тигр сердитий. Все ж часи ідуть-летять, Страхи невблаганні, Не йде жінка на Дніпро, І не кисне в ванні, І боїться вже води Більше ще, як грому, І сидить, немов в норі, Не виходить з дому. Може й далі б так було, Тільки за готівку Чоловікові дали На курорт путівку. Муж до жінки: -Поїжджай, Море - то є море, Там, гляди, й забудеш ти Про душевне горе. Тільки жінка, хоч убий: - Не поїду й баста! А хто ж буде, мій коханий, Козенятка пасти? Але як би не було, Очі мої очі! Та усе-таки вона Прилетіла в Сочі. Відчуває, як до неї Близиться розплата, Що боїться відійти Навіть від палати. Стали подруги вмовлять: -Що ти за людина? Глянь, як чаєчки киглять, Місяць, ніби диня. І не стрималась вона, І з усім народом Ось уже вона пливла В морі теплоходом. Вітер в кучерях гасав, В пазуху ліз сміло, Що від дотиків отих Щось творилось з тілом. Хтось, мов в гойдалці, гойдав Велетенське море, Що забули геть усі Про душевне горе. А кораблик відпливав Далі все та далі, Зникли з виду береги І бетонні палі. І в цю мить, де не візьмись, Налетіла хмара, Разом з нею Божий гнів І небесна кара. Бачить жінка, з теплоходом Твориться негоже,